В лабіринтах абверу

Незважаючи на цензуру, що старанно викреслювала будь-яку згадку про бомбардування й чинила таким «поганим німцям» усякі неприємності через поліцію, дружина повідомляла, що їх шістнадцятирічний Гер-берт, їх голубоокий красень «загинув від повітряної зброї».

Капітан схилився на стіл, і вся його важка постать здригнулася від ридання. В такій позі перебував він досить довго. Потім простяг руку до телефону, набрав номер. З протилежного кінця проводу відповів густий баритон. Вислухавши просьбу офіцера дозволити поїздку до Берліна в зв'язку з смертю сина, баритон став умовляти фон Шеллера не їхати.

— На похорон уже не встигнете, а дружину своєю появою ще більше травмуєте. Крім усього, подібні листи одержує тепер багато офіцерів. Усіх не відпустиш.

Та капітан просив так довго й настійно, що баритон зрештою здався.

З тієї поїздки і почався занепад кар'єри Герхарда фон Шеллера, відомого в широкому колі домашніх друзів під прізвиськом «Щасливчик», а серед абзерівців — під псевдонімами: «Ліндквіст», «Торн» та іншими. І під кожною маскою йому справді щастило. А попереду відкривалися нові незатьмарені, здавалось, обрії.

Герхгард народився в аристократичній сім'ї, де вся атмосфера була пройнята сумішшю німецького шовінізму та ніцшеанства. З дитинства його привчили боготворити кайзера й прищеплювали думку, що він належить до раси панів і надлюдей, до тих «білявих бестій», чиїм покликанням є створити Велику Німеччину від Чорного моря до Атлантики. Під впливом цих ідей молодий фон Шеллер у роки першої світової війни змінив мундир студента вищої політехнічної школи на офіцерський, який свого часу носили його предки, і дістав під командування взвод, а потім і роту. Заслужив у кайзера залізні хрести першого та другого класів.

Після поразки кайзерівської Німеччини він приєднався до юнкерських та монархічних кіл, які прагнули реваншу, і вступив до «антибільшовицької ліги». Тут «білявій бестії» знову поталанило: під час каральних «подвигів» проти німецьких революційних робітників доля звела його з одним із організаторів убивства Карла Лібкнехта і Рози Люксембург — морським офіцером Вільгельмом Канарісом. Коли ж Гітлер прийшов до влади й поставив цього запеклого антикомуніста обершпигуном рейху, фон Шеллер нагадав про себе старому соратникові. Був викликаний у «Лисячу нору» призначений таємним агентом абверу за кордоном.

З деяким жалем покидав він свою інженерну посаду на заводі Круппа: адже тепер починалася справжня робота — знову настав давно омріяний час варити сталь для гармат. Але розвідка, де, як здавалося фон Шелле-ру, він вершитиме долю Цілих народів, вабила його більше.

Початковим об'єктом діяльності нового абверівця стала Фінляндія. Перший відділ, який очолював тоді полковник, а пізніше генерал Піккенброк, зумів влаштувати свого підшефного на офіцерську посаду в армію маршала Маннергейма. Завдання стояло так: вести розвідку проти Червоної Армії, а також проти фінської. Бо хоч Гітлер і Маннергейм приятелювали, в абвері, як і у всіх імперіалістичних розвідках, завжди дотримувалися принципу: «Брат братом, сват сватом, а гроші — не рідня».

Перебування у Фінляндії відкрило перед фон Шеллером широкі можливості для знайомства з іншими скандінавськими країнами. Звичайно, в розвідувальному плані. За участь у таємній війні проти Норвегії та Данії Гітлер нагороджує його «рицарським хрестом». У 1943 році «Щасливчик» виходить сухим з води в Швеції і з новим псевдо «Кваст» призначається начальником розвідшколи під Кенігсбергом: хай, мовляв, перепочине після трудів праведних, а заодно підучить початківців.

Капітан не від того, щоб забрати з собою сім'ю, та Канаріс не радить: самі рейхсміністри тримають свої родини в Берліні. Вивозити дружину і дітей з-під бомб — непатріотично…

І раптом смерть… Для неї фон Шеллер розвідував дороги в Радянський Союз та деякі інші країни Європи. Тепер, випадково, прийшла вона у його власний дім. На думку капітана, це вже було порушенням правил гри.

Набравшись на поминках сина, Герхард дає волю язикові. Весь свій батьківський гнів він обрушує на «цього жирного пацюка» — Герінга, який твердо обіцяв, що на німецьку землю не впаде жодна ворожа бомба.

Розмова точилась у тісному колі друзів, та все ж дійшла до вух СД. Не минуло й тижня, як капітана викликав начальник СД Кенігсберга. Допитував, соромив, лаявся, погрожував судом. «Кваст» перелякався. Особливо після другого допиту, коли слідчий прочитав йому тут же написаний короткий обвинувальний висновок, в якому кілька разів згадувалися слова «поразницькі настрої». Хоч і були в «Щасливчика» заслуги, йому загрожував концтабір, а може, й щось страшніше. Адже принципом фашистської юстиції став проголошений Гітлером принцип: «Карати на смерть кожного, на кого падає хоч тінь підозри».