В лабіринтах абверу

— Пане Козаченко, власне кажучи, робота в Криниці завершена. Лишилося організувати перехід кордону. В цій справі обійдуться без вас. А ви трохи відпочинете, поєднуючи приємне з корисним.

— Як це розшифровується? — пожартував Микола.

— Хіба майор Долл не говорив? Ви дістанете можливість пройти добру школу розвідки.

— Дозволю собі запевнити вас, шефе: все що викладають у Криниці, мені вже відомо; більше того — ви довірили мені приймати, іспити від вихованців капітана Вольфа, а тепер…

Візер з Доллом весело перезирнулися.

— У Криниці початкова школа, а я маю намір послати вас у вищу, вважайте — до академії.

— Куди ж це? — поцікавився Клинченко.

— Вже одне це запитання свідчить, що вища розвідувальна освіта вам не пошкодить, — викрутився Візер. — Завтра вас туди відвезуть.

Микола розвів руками: що, мовляв, поробиш, коли начальство наказує?

Наступного ранку обережно постукали у двері номера. Так тихо і ввічливо, що Клинченко був вельми здивований, коли на кинуте ним «бітте» зайшла не покоївка, а підтягнутий фельдфебель. Виструнчившись і клацнувши закаблуками, гість відрекомендувався:

— Альфонс Паулюс!

Фельдфебель доповів, що прийшов за наказом майора Долла. Гер майор викликають пана Козаченка до себе.

— Чи не з вами маю їхати?

— Так, мені припала честь супроводити вас до місця нової служби.

Вислухавши цю шанобливу відповідь, Клинченко зметикував: Долл дав зрозуміти провожатому, що хоч пан Козаченко не носить мундира, проте є особою, до якої треба ставитися з повагою. Щоб підкреслити ще раз свою старшість у службовій ієрархії, Микола наказав Паулюсу зачекати його у вестибюлі.

Альфонс слухняно вийшов. А коли Клинченко з'явився у вестибюлі з валізкою, підбіг, узяв її, виніс і акуратно поклав на заднє сидіння. Потім відчинив своєму пасажирові дверцята й зайняв місце за кермом. Через десять хвилин Микола вже був у кабінеті Долла.

Господар кабінету відразу перейшов до діла.

— Полковник Візер хотів сам з тобою зустрітися, але вночі його терміново викликали до Берліна. Якась нарада в другому відділі, зв'язана з необхідністю активізувати агентуру Бандери й Мельника в західних областях України. Видно, роботи нам прибуде. Так, що ти там учись добре і швидше повертайся.

— Слухай, Отто, — попросив Микола, — скажи одверто: куди мене повезуть? Це ж просто по-дитячому приховувати від мене подробиці моєї ж роботи.

Долл розсміявся:

— Візер взагалі любить туману напускати. Однак, ми робили це в твоїх інтересах. Просто вирішили піднести сюрприз за відмінне виконання завдання у Криниці. Навіть Катценбах тобою задоволений.

— То піднеси мені цей сюрприз зараз. Назви хоч пункт, до якого їду. Інакше мені навіть перед Альфонсом буде незручно. Ти ж сам навіяв йому думку, ніби я високе начальство.

— А ти звідки знаєш?

— Неважко було здогадатися…

— Здогадливість треба заохочувати. Скажу: ти їдеш у Бранденбург. Але за розголошення таємниці з тебе пляшка коньяку. Приїду погостювати.

Тепло попрощалися. В обмін на розписку Микола одержав п'ятсот рейхсмарок.

На вулиці Клинченко раптом чортихнувся і з досадою вдарив себе по чолу.

— Забули щось? — поцікавився Паулюс.

— Бритву лишив у готелі. Дрібниця. Та поки десь придбаєш — станеш схожим на Санта Клауса.

— Заїдемо до готелю, — запропонував Альфонс.

— Доведеться. І газет дорогою купимо.

Вони спинилися коло кіоска недалеко від готелю. Розплачуючись з кіоскером, Клинченко непомітно передав йому крихітний клаптик паперу, на якому було написано два слова: «Місто Бранденбург».

Шлях туди долали три дні. Можна було б і швидше, та Клинченко не поспішав. Радом, Варшава, Познань… Міста, через які пролягав їх курс, являли для розвідника чималий інтерес. До того ж з'ясувалася така подробиця: свою службу в абвері Альфонс Паулюс починав у полку «Бранденбург-800» — тій самій «академії», куди тримав путь Микола.

Тепер він уже жалкував, що з самого початку взяв у розмовах з фельдфебелем надто офіційний тон. І вирішив додати машкарі, яку носив, рис посиленої доброзичливості й щедрості, але без зайвої фамільярності. За один стіл з собою під час обіду в Радомі не посадив, але порадив десь добре підкріпитися (шлях ще довгий), додавши до поради купюру з двозначною цифрою.

Дисциплінований унтер трохи перестарався, про що свідчив густий дух шнапсу. Та Клинченко, ніби нічого не помічаючи, кинув:

— Заради спортивного інтересу покручу баранку, а щоб не заснув, розважайте мене цікавими розповідями.

— Про що ж, пане Козаченко?

— Невже не здогадуєтеся! Мандрівника завжди найбільше цікавить місце, до якого їде. Полковник Візер говорив: «Бранденбург-800» — то академія. Справді? Чого ж мене там навчать?

— Ви, думаю, пройдете індивідуальну підготовку. Про неї маю тільки загальне уявлення. А про полк чому б не розповісти? Рік був старшим писарем штабу. Це така частина, скажу вам, якої не має жодна інша армія світу. Тільки ми, німці, змогли додуматися. Розумний чоловік, цей Канаріс! Ще б пак! Фюрер знав, кого ставив на чолі абверу…

Альфонс ще довго базікав би про фюрера та його виняткові здібності, коли б Микола кількома запитаннями не повернув розмову в потрібне русло.