В лабіринтах абверу

— Не заперечую твоїх добрих намірів: бити ворога. Власне, ти досі з успіхом і робив це. А тепер втрачаєш орієнтацію, відходиш від головного. Кинеш, скажімо, гранату, вона розірве десяток карателів. Ну, і що? Канаріс із Кальтенбруннером пришлють інших. Такого добра в гітлерівській Німеччині вистачає. Для солдата фронту видимого знищити відразу десяток ворогів — удача. Розвідник бере до рук гранату лише в безвихідному становищі. Від нього чекають більшого. Зокрема, тепер Центр вимагає від нас відомостей про систему укріплень «Міус-фронту». Він зобов'язав нас з тобою своєчасно інформувати його про кожну пастку, яку готує «корпус» антифашистськохму підпіллю й партизанам. Коли ми це зробимо — врятуємо не десятки, а сотні, тисячі наших солдатів, партизанів та підпільників. А ти за зброю хапаєшся, Хіба в ній сила розвідника?

Клинченко вийшов на вулицю прогріти мотор автомашини. Коли повернувся, Астров був уже спокійний, урівноважений.

Розмова тривала далі. Домовилися так: Клинченко докладно вивчає склад двадцятки, яка має поповнити агентуру «корпусу» і намічає кандидатури для перевербовки. Потім Астров, придивившись до відібраних уже на місці, доводить справу до кінця.

Пізно ввечері повернувся з катівні Долл, п'яний, роздратований. Допит не дав нічого цінного, крім загальної згадки про те, що радянські військові розвідники заходять кригою Таганрозької затоки в тил «Міус-фронту» по «язики».

— Завтра ж накажу висилати патрулі в глиб затоки. Будуть усі вони в мене ось тут, — стиснув зондерфюрер порослий рудою щетиною кулак.

Про це треба було негайно сповістити Центр. І обер-лейтенант, пославшись на перевантаженість службовими справами, відмовився від запрошення погостювати й наступним ранком відбув у Таганрог.

На КПП чергував інший підрозділ. Та й на цей раз солдати були п'яні. Зондербанда рівнялася на зондер-фюрера.

ПОСТРІЛ У КАБІНЕТІ

Тривожною видалася для фашистських загарбників весна третього року війни. Зокрема, в Донбасі. Червона Армія вже переступила його східну межу. І хоча противник сховався в фортецях «Міус-фронту», було не до сну. Вдень і вночі радянські наземні війська та авіація перемелювали на своїх вогневих жорнах живу силу й техніку ворога. Горіла земля під ногами окупантів і в тилу. Грозові хмари нависли над великими й малими німецькими гарнізонами. Партизанські блискавки вражали'їх саме там, де поява месників здавалася найменш імовірною. Не встигали каральні ескадрони Долла, підняті за тривогою, осідлати коней, щоб мчати на місце однієї пригоди, як оголошувався новий алярм [*Алярм (нім.) — тривога].

Зондерфюрер скаржився своїм штабістам, що бойова зухвалість підпільників і партизанів «переходить усякі межі». В самій столиці вугільного краю — місті Сталіно, де гітлерівці тримали особливо численний гарнізон військ і поліції, підпільники вчинили сміливу диверсію: серед білого дня напали на військові майстерні, перебили охорону, підпалили склади з авіабомбами, снарядами та порохом. Пожежі й вибухи не стихали дві доби. Ще довше тривали вибухи гніву високого начальства з гестапо. Вони докотилися і до командира карального «корпусу». Його, Отто Долла, одного з найстаріших шпигунів Німеччини і не менш запеклого ката дехто намагався звинуватити в «ліберальному ставленні до ворогів рейху». Цього зондерфюрер уже не міг стерпіти. Він видав наказ номер 0090:

«Всіх радянських партизанів надалі іменувати бандитами і в усіх рапортах та листуванні вживати цього терміну.

Командирам частин підвищити свою пильність і до бандитів застосовувати найсуворіші заходи кари аж до їх фізичного знищення.

Кожний бандит, спійманий із зброєю в руках, повинен бути негайно розстріляний частиною, яка його затримала.

Відстрочку розстрілу можна допускати лише в тих випадках, коли від спійманого керівника або члена бандитської групи можна чекати при допиті розкриття зграї».

Отак люди героїчного Донбасу були офіційно поставлені поза законом. Кожному окупантові надавалося право на свій розсуд вирішувати питання про життя і смерть радянського громадянина: назви партизаном — і вбивай. Без слідства й суду.

Свій наказ Долл не погоджував навіть з абвергрупою. В цьому й потреби не було, бо його «законотворчість» не виходила за межі дозволеного циркулярним листом начальника штабу верховного головнокомандування збройних сил Німеччини Кейтеля, який вимагав:

«Щоб у корені придушити незадоволення, необхідно з першого ж приводу вжити найжорстокіших заходів… Дійовим заходом залякування може бути при цьому лише смертна кара».

В СД кодексом міжнародного права цікавилися ще менше. Від Долла вимагали пояснень з одного тільки приводу: чому після всіх каральних експедицій підпілля й партизани продовжували діяти ще активніше: Настійно радили знайти щілину, через яку просочується таємна інформація про наміри і дії штабу корпусу.

На початку травня знову приїхав Клинченко. З відповідальною місією: з рук на руки передати зондерфюрерові відібраних і спеціально підготовлених для нього двадцять агентів.

Першим запитанням господаря до гостя було: