В лабіринтах абверу

— Гер майор, запевняю вас: ви переоцінюєте мій вплив на зондерфюрера, мою обізнаність із станом справ у штабі корпусу і, зрештою, ступінь наших зв'язків. Уже багато разів ви називаєте мої хороші службові відносини із зондерфюрером дружбою. Давно хотів переконати вас, що це не так. Але, погодьтесь: мені незручно говорити таке. До призначення Астрова на нову посаду я ніякого відношення не маю. Але чому б вам не зателефонувати до Будьоннівки й не розпитати, чим викликано заміну. Може капітан поїхав на передній край і його вбито чи поранено. Адже ми — солдати, йде війна і статися може всяке…

Альбрехт схопив трубку телефону й наказав негайно зв'язати його з «краніхом» [*Краніх (нім.) — журавель]. Помітивши, що обер-лейтенант все ще тут, майор крізь зуби кинув:

— Ви вільні!

Микола пішов, роздумуючи над тим, що Альбрехт реагував на зняття Гюнтера саме так, як попереджав він Долла при останній розмові з ним. «Але, — тішив себе Клинченко, — Отто надто обережний, щоб діяти наосліп. Видно, таки вдалося йому навести тінь підозри на капітана».

Про що говорили між собою Альбрехт з Доллом по телефону, ніхто в штабі точно не знав. Але через кілька днів серед офіцерів усе ж рознеслася чутка: з «Валлі» несподівано прийшла шифровка з розпорядженням негайно відрядити капітана Гюнтера до Сулеювека. Без заїзду в Таганрог. З високими інстанціями, як здогадувався Клинченко, було погоджено й призначення Астрова. Бо наказу зондерфюрера Альбрехт не скасував і взагалі розмов про це більше не виникало.

Тим часом у Будьоннівці готувалися до нових каральних операцій. Кожна планувалася в два етапи: глибока агентурна розвідка, за нею — нищівний удар. Долл намагався довести, що в усіх його попередніх невдачах винен Гюнтер. Тому зондерфюрер особисто взявся за складання легенд для нових агентів і за розробку хитромудрих комбінацій, завдяки яким його шпигуни могли б увійти в довір'я до партизанів і підпільників.

Першим закидався агент «Азов». Під цією кличкою приховувався міцно збитий молодик, років двадцяти п'яти, колишній старшина надстрокової служби. За військовою професією — зв'язківець. Вибір був не випадковий. «Азов» мав з'явитися на ринку міста Амвросіївки під виглядом спекулянта, який, хоч і дуже приховано, все ж ризикує торгувати забороненими товарами: електробатареями, акумуляторами, радіолампами.

Підступність цього задуму полягала в тому, що підпільники та партизани завжди відчували потребу в деталях для приймачів, передатчиків. Отже, на таку заманливу принаду мали обов'язково клюнути. Далі події могли розгорнутися в двох напрямах. Припускалася можливість, що партизани запросять «Азова» до свого табору. Звідтіля він підкаже карателям зручний момент для повного знищення загону. Варіант другий: партизани «спекулянтові» з самого початку не довіряють, але товар черрз гостру потребу все ж купують. Тоді до покупця негайно чіпляється «хвіст», вистежує його адресу. Вона стає кінчиком нитки, вхопившись за який, можна дібратися до клубочка.

…Сьогодні «Азов» у Астрова втретє і востаннє. Він уже напам'ять, як вірш, вивчив написані для нього командиром «корпусу» легенду і завдання. Начальник розвідки повинен лише перевірити його повну готовність, дати пароль для зв'язку з амвросіївською поліцією та СД. Але моряк по змозі відтягує цей момент. Мозок свердлить одна думка: як знешкодити «Азова»? Та хто довів, що хлопець, який сидить по той бік столу, запродався німцям? Але й відпускати старшину до Амвросіїв ки, не впевнившись у його справжніх намірах, теж небезпечно — це може коштувати життя багатьом радянським людям.

Лишалося єдине: переконати «Азова» чи, зрештою, примусити працювати на радянську розвідку. Втім і цьому варіантові заважали численні «але». Серед одинадцяти кандидатів на перевербовку — старшину знали найменше. В розвідшколі він тримався окремо, ні з ким не приятелював. Та ніхто, власне, і не шукав контактів з цією притаєною, замкненою, неговіркою людиною, від якої тільки й можна було почути односкладні «так» чи «ні». Вчився ж добре, міг похвалитися дисциплінованістю і з точки зору командування школи заслуговував на позитивну характеристику. Саме така і зберігалася в його особистій справі.

Ось чому під час останнього відвідання Клинченком Будьоннівки, коли Микола з Павлом обговорювали в деталях план перевербовки одинадцяти, з «Азовим» вирішено було говорити в останню чергу. І то через третіх осіб. Завдання він теж мав одержати пізніше за інших. Але Долл своїм втручанням, сам того не знаючи, переплутав радянським розвідникам карти.

Де ж вихід? Астров роздумував. Швидко минав час. Скоро «спекулянтові» до Амвросіївки вирушати, а Павло не знає, як розпочати таку потрібну й відповідальну розмову. І він, ніби так, з простої цікавості, спитав «Азова»:

— Слухай, Сашко (Олександр — справжнє ім'я «Азова»), ти, випадково, не з блатняків?