В обіймах Казанови

Не знімаючи нижньої спідниці, вона залізла у ванну. Повільно занурилася в гарячу воду, поки на поверхні не залишилася лише її голова.

Приємне тепло заспокоїло напружені м’язи. Жінка заплющила очі, дозволяючи спокусити себе сонливістю та втомою. На жаль, у неопалюваному приміщенні вода швидко охолола. Вона трохи висунулася й глянула на Марію.

– Чи залишилося ще трохи окропу?

Служниця підняла кришку відра й кивнула. – Трохи, моя пані.

– Налий, а потім потри мені спину.

Коли вода знову нагрілася, Марія закотила рукава сукні й намочила губку.

– Яке мило застосувати?

– Медове, — вирішила Ельжбета. Їй воно подобалося, бо чудово очищало і розгладжувало шкіру, що зробилось актуальним в її віці. Крім того, мило залишав на тілі приємний запах, який, як вона сподівалася, підбадьорить кавалера Казанову.

Вона сиділа у ванні, обхопивши руками зігнуті ноги. Жінка відчула, як рука з губкою пробігла по її спині, викликаючи п’янкий дрож, роблячи півколові рухи до її шиї та все ще напружених плечей.

Старостина зітхнула, насолоджуючись приємним дотиком служниці, відчуваючи, як її пробігає вологий дрож, сягаючи низу живота та глибших інтимних місць. Блаженна насолода огортала її тіло й шкіру, розслаблюючи м’язи й спонукаючи до збочених думок.

Марії було сімнадцять років і вона була досить гарною. У неї було довге світле волосся, зібране під чепцем, і великі блакитні очі. Ельжбета подумала, а як це було б зайнятися коханням з людиною власної статі.

Такою, як Марія, покірною і слухняною її волі. Коли дівчина нахилилася до її плеча, Ельжбета захотіла поцілувати її губи, розвести їх і просунути туди язика.

Вражена власною фантазією, вона випросталася.

– Залиш мене саму, — сказала вона різкіше, ніж хотіла.

Дівчина підірвалася, витерла мокрі руки об фартух, а потім вийшла з ванної.

Ельжбета недовго залишалася у воді. Мокра вона пішла до спальні й витерлася біля каміна. Перед сном засунула штори на вікнах і вдягла нічну сорочку, потім закуталася в пахучі накрохмалені простирадла. Зморена нічними пригодами, вона швидко заснула.

* * *

Ельжбета прокинулася близько четвертої години дня. З’їла легку вечерю, а потім присвятила решту часу, що залишився до прибуття кавалера де Сенгальта, тому, щоб зробити себе красивою.

Почала з зачіски, трохи зім'ятої після тривалого сну. Її кучеряве хвилясте волосся завжди було її гордістю та предметом заздрості її подруг.

Вона впорядкувала їх двома бурштиновими шпильками, які пасували до кольору її очей.

Жінка подумала, що Казанова звик до високих зачісок паризьких дам. Їх називали пуфами. Натуральне та штучне волосся було укладено у складні конструкції за допомогою металевих дротів, літрів помади та густих пахучих мазей. Ельжбета читала в газетах, що найелегантніші жінки навіть спали сидячи, щоб не пошкодити зачіску, і більше того, вони накладали на пуфи футляри.

Витончена прикраса на голові розпадалася сама по собі через десяток днів.

Ельжбета не могла уявити такої відданості моді. Можливо, якби вона жила в Парижі... тоді так, але тут, у Польщі, подібні новинки викликала сміх і глузування на вулицях. Ще однією причиною її неприязні до пуфів були комахи-паразити, що гніздилися в цих складних зачісках.

У Литві, де вона виросла, кожна жінка милася, принаймні, раз на місяць, а дітей купали щотижня. Згодом, коли вийшла заміж, Ельжбета ще більше полюбила купатися. Це увійшло в її звичку після кожного відвідування чоловіком алькова.

На Заході була зовсім інша мода. Вона знала іноземців, які мили все тіло лише двічі на рік, що у випадку жінок вона вважала нестосовним. На щастя, Казанова, хоч і житель півдня, здивував її в цьому плані. І не тільки в цьому.

Старостина сіла за туалетний столик і подивилася в овальне дзеркало. Після кількох годин сну її очі стали більшими, а шкіра навколо них стала більш гладкою.

Незважаючи на це, вона побачила і недоліки, які потребували усунення.

Ельжбета вважала, що некрасивих жінок не буває, є тільки ледарки, і краса, особливо для людини її віку, ніколи не може бути такою, щоб її не можна було б не покращити. Вона відкрила посріблену коробку з кремом, призначеним для зміцнення і водночас для відбілювання шкіри. Ретельно змастила обличчя, домагаючись рівномірного розподілу речовини. Потім використовувала білу пудру, але економно. Вона не мала наміру стати схожою на порцелянову ляльку, що нещодавно зробилося звичною модою в Парижі. Нарешті потягнулася до баночки з солодко пахучими рум'янами.

Жінка розмазала їх по щоках. Як стверджували французи, рум'яна не тільки робили жінку чуттєвою в очах чоловіків, але й був ознакою рангу та приналежності до вищого стану.

Старостина витерла пальці серветкою й довго оцінювала ефект власних зусиль. Задоволена тим, що побачила в дзеркалі, вона почала придивлятися до очей.