В обіймах Казанови

Того літа Миколай відвіз її до маєтку свого тодішнього протектора Ієроніма Радзивілла. Князь в Слуцьку і Білій був одним із найбагатших магнатів Литви, а може й усієї Речі Посполитої.

Він мав майже стільки ж доходів, скільки державна скарбниця, а його приватне військо мало більше вояків, ніж регулярне литовське військо, яке очолював його старший брат, гетьман Міхал Казимир Радзивілл, якого всі прозивали "Рибонько". Незважаючи на своє багатство і могутність, князь Ієронім ніколи не прагнув політичних посад, але там, де це йому було зручно, він заповнював їх слухняними йому людьми. Як її чоловік.

Староста Мірський, як і його батько та дід, був лояльним клієнтом родини Радзивіллів і всім, що мав: посадою та майном, завдячував їм тримаючись їхніх дверей.

Коли Ельжбета прибула до Білої, вона не знала про змову.

Резиденція справила на неї величезне враження. У двір входили через довгу браму, розташовану в вежі з годинником. Палац був оточений укріпленнями з великою кількістю гармат і надвірних вояків. Все це для захисту неймовірної розкоші головного палацу.

Десятки кімнат були прикрашені там з пишністю, гідною короля.

Її порадували золоті канделябри на стелі та східні килими на підлозі, мереживні фіранки та портьєри в прозорих вікнах. Стіни кімнат були оздоблені барвистою штофною оббивкою. В кожній кімнаті колір був різний.

Коли люди їли, то на фарфоровому чи золотому та срібному посуді, а коли бенкетували, то сотнями людей.

Сам князь Ієроним не справив на Ельжбету такого гарного враження. Він заїкався, був недовірливим і різким. Удвічі старший за неї, він мав заслужену репутацію жорстокої людини. Його навіть називали Жорстоким князем.

Він тримав у темницях тих, хто йому докучав, незалежно від того, чи були вони міщанами, євреями чи шляхтичами, нехтуючи судовими вироками та законом. Усі три дружини втекли від нього, не витримавши суворої вдачі князя.

Він любив балет і театр. Запрошував до свого маєтку акторські трупи з усієї Європи. Він також мав бібліотеку, через що Ельжбета закохалася в читанні.

Нічого не підозрюючи, вона погодилася залишитися в палаці, поки її чоловік, Миколай, на цілі дні зникав, присвятивши себе полюванню. У той час князь залицявся до неї, обсипав подарунками, посилав їй розпусні італійські та французькі романи, але вона не відповідала йому взаємністю, надто відражав він її своєю зовнішністю, поганим характером і дефектом мови.

Крім того, вона була заміжня, і її голова була наповнена проповідями ксьондзів і повчаннями матері, яка продала її старості, старшому за Ельжбету на тридцять років. Вона не любила Миколая, але в той час ще поважала його, як повинна поважати дружина чоловіка, і не збиралася наражати його на приниження.

Її опір не зупинив князя Ієроніма, навпаки, він збудив його, розпалив його вроджену жорстокість. Одного разу він зловив її під час прогулянки в парковій альтанці і спробував дістатися під її мережива. Злякавшись, вона якимось чином зуміла вирватися з небажаних обіймів і втекла до своїх покоїв у палаці.

Того ж вечора вона розповіла все Миколаєві, який повернувся з полювання. Жінка розраховувала, що він захистить її честь, і благала його негайно піти додому.

Вона була такою страшенно дурною і наївною.

Замість того, щоб захистити її честь, Миколай накричав на неї, обізвав дурною гускою та недотрогою, після чого просто наказав їй віддатися Радзивіллові. Ельжбета здивовано опиралася, але він схопив її за руку й особисто відвів до дверей княжого алькову. Їй тоді було шістнадцять років, і вона підкорилася волі чоловіка.

Перший раз з князем був більше схожий на зґвалтування, ніж на пристрасну зустріч закоханих. Потім дівчина довго ридала, дивлячись у вікно.

З часом вона звикла до його проявів люб'язності і навіть почала знаходити в них задоволення, тим більше, що князь міг бути щедрим. До того ж він виявився досить пристойним коханцем, принаймні в очах дівчини-підлітка. Ці відносини між ними тривали майже три роки, перш ніж князь знайшов молодшу коханку.

Вони розійшлися друзями, а пізніше вона багато разів відвідувала Білу з чоловіком під час перегонів на санях, іграх та полюваннях, які Радзивілл організовував для своїх прихильників.

Через роки Ельжбета згадувала ту пригоду з ностальгією і певною насолодою. Саме цей час сформував її і показав їй, що вона не повинна бути просто покірною господинею, що розставляє ноги на кожен поклик чоловіка. Більше того, староста пошкодував, що віддав свою гарну молоду дружину своєму покровителю. У цьому він зізнався їй під час одного зі своїх численних п’яних дебошів. Одного разу він навіть побив її так, що жінка втратила свідомість і почала стікати кров'ю. Злякавшись, він послав за княжим лікарем. Князь Ієронім, звичайно, дізнався про випадок, що стався в його палаці. Як вона пізніше з'ясувала, він викликав Миколая на розмову. Єлизавета так і не дізналася, що її чоловік почув від коханка, але більше староста ніколи не піднімав на неї руку.