В обіймах Казанови

Перші рухи Ельжбети були по колу й неквапливими, наче вислизала остання мрія, потім вона трохи пришвидшилася, похитуючи стегнами вперед-назад.

Вона відчувала, як глибоке задоволення охопило її нижню частину тіла, вливаючись у підтягнутий живіт і обтікаючи набряклі ореоли грудей. Жорсткими зробилися і соски, які боляче труться об тканину сорочки.

Недовго думаючи, вона стягнула одяг через голову. Звільнені таким чином груди м’яко підстрибували й непристойно гойдалися під голодним поглядом Джакомо.

Ельжбета сповільнила тем руху стегон й простягла руку за спину. Набрякла й чутлива мошонка дивовижним чином змістилася в її руці.

Джакомо це сподобалося, його схвильоване дихання ще більше прискорилося. Воно зробилося хрипким, нерівним. Жінка не хотіла, щоб він скінчив першим і залишив її одну. Вона відпустила його яйця й поклала обидві руки на широкі груди італійця.

Ельжбета притиснула сідниці до його тазу, рухаючи стегнами, відчуваючи, як його мужність впадає і висковзує з її мокрих нутрощів. Вона стиснула пеніс внутрішніми м’язами, поки її не охопило приємне тепло. Сповнена радісного хвилювання, вона нахилилася обличчям до чоловіка, вигнувши спину й випрямивши ноги. Вона притиснулася до нього, по-хазяйськи ковзнувши на його чудово велику чоловічість, стиснувши її та похитуючи стегнами в дикому, різкому ритмі. Тепер її груди торкалися його грудей, вона відчувала, як її болісно затверділі соски терлися об вологу шкіру Казанови. Він підняв голову і поцілував їй груди. Його солодкі губи почали смоктати більш чутливий сосок. Жінка застогнала, коли він обережно покусував її сосок, кінчик його язика ковзав по ньому, як дитина, яка жадає грудей своєї годувальниці.

Старостина скрикнула, напружуючись від екстазу. Вона відчула, як вологий потік наповнює її. Вона впала на широкі груди Джакомо, переводячи подих, цілуючи мускулисте тіло, злизуючи з нього солоний смак. Нарешті відсторонилася від нього, вивільняючи його слизький член, що зменшився.

Вона знову впала на простирадло і великим пальцем потерла покусаний сосок. Але жінка не відчувала ніякого болю, лише приємне тремтіння.

Решта ранку була не такою приємною. Ще до сніданку Ельжбеті показали тіла її слуг, привезені солдатами капітана Мєліна.

Старостина відвела погляд, не витримавши виду блідого обличчя Антонія. Вона витерла сльози й полізла в гаманець. У неї залишилася лише одна монета та кілька мідяків.

– Віднесіть їх, будь ласка, до місцевої католицької парафії і поховайте на цвинтарі, – вона втиснула до руки солдата останній таляр. – Це, щоб заплатити священику.

Москаль глянув на срібло. Ельжбета розуміла, що половина грошей опиниться в його кишені.

Коли вона відійшла від тіл, вона відчула полегшення, що їй не довелося самій бути присутньою на похованні. Відчуття, варте витраті останніх гроші, які у неї були.

Повернувшись до корчми, вона знайшла Казанову в кімнаті на першому поверсі. Він щойно уклав угоду з новим кучером. Їй навіть не потрібно було просити його заплатити за візника із власної кишені. Вони з'їли сніданок, за який він також заплатив, і пішли до карети, що чекала біля корчми. Там до них приєднався конвой, посланий полковником Крупіним. Як повідомив капрал, який командував групою, москалі мали супроводжувати її аж до Шепетува.

Дорога до дядькового маєтку зайняла майже два дні. По дорозі вони заночували в селянина. Ельжбета відіслала солдатів за кілька миль до Шепетува, побоюючись, що дядько Леон не сприйме добре присутності москалів.

– Ти казала, що старий не займався політикою, — зауважив Казанова, коли вона повідомила йому про намір звільнити ескорт.

– Але це не означає, що він любить росіян. Навпаки, в молодості він воював проти них на боці короля Станіслава Ліщинського. Через це він втратив два пальці на лівій руці і донині носить російську кулю в ключиці.

– Такий досвід насправді може багато чому навчити людину, – погодився Казанова.

Коли вони прибули до садиби в Шепетуві, до них підбіг слуга. Він запитав, хто прибув, і, почувши відповідь, негайно покликав інших слуг, щоб ті допомогли згрузити і розпакувати багаж.

Маєток здався Єлизаветі меншим за той, який вона пам'ятала з дитинства.

Одноповерхова будівля, переважно дерев’яна, нещодавно відремонтована.

Частину покрівлі замінили, вікна розширили. Замість зеленого скла в свинцевих рамах дядько придбав прозоре скло, найкращий доказ того, що садиба Шепєтов жила багато.

На подвір’ї перед будинком, як і колись, стояв величезний дуб з розлогими гілками, де дівчинкою вона сама гойдалася на гойдалках. Були й липи, тепер вищі, ніж колись, зараз гойдали під вітром голі гілки.

Перед тим, як увійти до будинку, гостей на ґанку зустрів пан Мошинський, багаторічний управитель садиби її дядька, якого вона пам’ятала ще з дитинства.

Згорблений і сивий, він дивився на Казанову з-під насуплених кудлатих брів.

– Вітаю, милостива пані, дядько з нетерпінням чекав на ваш приїзд, – у голосі старого марно було шукати співчуття, з яким він ставився до Ельжбети, коли та була дівчинкою.