В обіймах Казанови

Не вагаючись, та виконала це прохання, відкривши йому шлях до найделікатнішого місця. Така легка перемога не викликала хіті у Джакомо, скільки б разів він не стикався з подібними ситуаціями в минулому. Йому вже було недостатньо простого акту дефлорації наївної дівчини.

Йому потрібно було щось більше, щоб відчути задоволеним. Йому хотілося змусити Юлію благати його про ласку, щоб вона віддалася йому цілком і без усякого опору. Тільки такий стан міг задовольнити гордість розпусника.

Продовжуючи погладжувати внутрішню частину її стегна, Джакомо розстебнув собі ширінку і ввів руку Юлії під тканину власних штанів. Коли вона торкнулася його напруженої чоловічості, дівчина охнула від страху й спробувала відвести руку. Він утримав її.

– Погладь його ніжно, — попросив він.

Вона кивнула й сором’язливо поворухнула рукою.

– Можеш зробити це трохи міцніше, він не зі скла, — прошепотів Джакомо на вухо Юлії. Він засунув язика в раковину її вушка, наповнивши її вологою та теплом дихання.

Юлія схилила голову набік і зітхнула, піддаючись ласці.

Казанова куснув мочку її вуха й провів язиком по шиї до западини ключиці. При цьому його пальці дісталися ніжного місця, де дівочі стегна з'єднувалися. Юлія здригнулася, коли він легенько потер пелюстки незайманої троянди, спонукаючи вологу квітку розкритися й відкрити свою оксамитову внутрішню частину.

Пальці дівчини міцніше стиснули його пеніс. Казанова застогнав від болю й підвів голову. Поклавши свою руку на її, він обережно послабив хватку.

– Але ж він і не з каменю, — попередив він, переводячи подих. –

Тут треба бути особливо обережним, — він ковзнув її рукою до власних прохолодних набряклих яєчок.

– Будь ласка, ніжно, вони надзвичайно чутливі, і я надзвичайно прив’язаний до них, — прошепотів він з усмішкою.

Юлія подивилася в очі чоловікові, і вперше на її губах промайнула якась тінь посмішки.

Він показав їй, як рухати рукою вгору-вниз, і коли вона ввійшла в ритм, Джакомо притиснувся губами до її губ. Його пальці прискорилися, потираючи її клітор швидкими круговими рухами. Юлія вигнула спину, коли її переповнювало задоволення. Коли вона закричала, він схопив її за волосся, посилюючи поцілунок.

По тому, як вона розслабилася в його обіймах, він зрозумів, що дівчина відчула сповнення.

Казанова розв’язав шнурки сорочки на шиї дівчини. Просунув руку під тканину і почав гладити її маленькі тверді груди. Юлія дивилася на нього з блаженною усмішкою.

Раптом вся ситуація здалася дурною і непотрібною. Ельжбета хотіла, щоб він перетворив її племінницю на повію. Проблема в тому, що сам він цього зовсім не хотів. Можливо, погодившись на таку домовленість, він хотів помститися іншій дівчині за приниження, які зазнав у Лондоні, а може, просто втратив останні залишки пристойності.

Відступати було пізно. Але Джакомо вирішив, що хоча б пощадить її незайманість. Це все, що він міг зробити. Він підвівся з ліжка й дістав із кишені сюртука срібну фляжку.

Він вилив її вміст у склянку, що стояла на столі.

– Будь ласка, випий це, це тобі не зашкодить, — запевнив він Юлію.

Та взяла склянку й піднесла до рота. Випивши більше половини похитала головою, показуючи, що більше не може.

Казанова взяв у неї склянку з напоєм й поставив на стіл. Коли він повернувся до ліжка, Юлія подивилася на нього затуманеними очима. Злякавшись, не знаючи, що з нею діється, вона спробувала підвестися, але раптом захиталася.

Джакомо схопив її й допоміг сісти, а потім поклав дівчину на подушку.

Якусь мить він спостерігав, як та спокійно дихає під дією наркотику, а потім підняв її сорочку на живіт. Він потягнувся до ножа, що лежав на столі, і провів долонею по лезу. Трохи запекло і потекла кров. Він просунув руку між стегна Джулії й витер долоню об простирадла, а потім залишив трохи багрянцю на її шкірі та внизу живота.

Джакомо задув свічку. Коли пішов, то залишив за собою двері відчиненими.

Він повернувся до своєї кімнати, де на нього чекала запакована дорожня сумка.

Кінь чекав у стайні, готовий до дороги. Казанова покинув Шепетув з першими проблисками світанку і поскакав до містечка. Там на нього чекали сани з упряжкою, які мали вивезти його з Литви.

* * *

Крик, що долинав із передпокою, пробудив її від неспокійної дрімоти. Ельжбета схопилася з ліжка, швидко накинулася халатом і вибігла зі спальні. Двері до кімнати Юлії були відчинені, вона чула обурений голос дядька Леона та ще один, що заспокоював його, який належав пану Мошинському.

Вже сподіваючись, що побачить, жінка вбігла в кімнату племінниці. Крім двох старих чоловіків, в кімнаті була ще служниця, яка зазвичай будила домочадців.

Юлія сиділа на закривавленому простирадлі й напівпритомно дивилася на дядька, мабуть, не до кінця розуміючи, що відбувається. Ельжбета здогадалася, що це результат опіуму.

Вона підійшла до дядька Леона.

– Що сталося? – спитала вона.

Дядько повернув до неї своє багряне від злості обличчя.

– Це той мерзотник, лікар, утік на світанку, — вигукнув дядько, напружуючись, аж вени виступили на скронях і шиї.