Верн Ж. Діти Капітана Грната

— Це пояснюється тим, що ви бачите минуле цієї країни, а пе її сьогоднішній день, — сказав Джон Манглс.

— Згодний, — відповів Паганель. — Але гудок потяга, що мчить пустелями; клуби його пари, що огортають віття мімоз і евкаліптів; єхидни, качконоси і казуари, що тікають від кур’єрських потягів; дикуни, які о пів на четверту сідають до цих кур’єрських потягів і їдуть з Мельбурна до Кастльмена, — усе це не може пе дивувати будь-кого, якщо тільки він не англієць і не американець. Ваша залізниця руйнує поезію пустелі.

— Нехай і так, — озвався майор, — але зате вона відкриває

туди дорогу!.. .

Гучний гудок потяга перервав цю суперечку. Мандрівники .знаходилися за якусь милю від залізниці. Потяг, йдучи з малою швидкістю з півдня, зупинився саме в тім місці, де дорога, якою їхав фургон, перетинала залізничну колію.

Ця залізнична лінія, як сказав Паганель, з’єднувала столицю провінції Вікторія з найбільшою річкою Австралії Мурреєм. Ця могутня річка, яку відкрив 1828 року Стюарт, бере свій початок в Австралійських Альпах, потім, збагачена водами приток Лаклан і Дарлінг, тече вздовж усього північного кордону провінції Вікторія і впадає в затоку Епкаунтер, поблизу міста Аделаїда. Муррей несе свої води через баґаті й родючі землі, і завдяки хорошому залізничному сполученню з Мельбурном уздовж його берегів вироста-ють усе нові й нові скотарські господарства. Ця залізнична лінія експлуатувалася протягом ста п’яти миль, від Сендхорста до Мельбурна, обслуговуючи також Кінтом і Кастльмен. Подальша її ділянка, завдовжки сімдесят миль, тільки будувалася. Йшла вона в Ехуку, столицю провінції Ріверіна, лише цього року засновану на берегах Муррея.

Тридцять сьома паралель перетинала цю колію на кілька миль північніше Кастльмена, біля Кемденського мосту, що перекинувся через Люттон, одну з численних приток Муррея.

До цього місця Айртон і спрямував свій фургон. Вершники помчали туди галопом. Величезна юрба бігла до залізничного мосту. Мешканці сусідніх поселень залишили свої будинки, чабани кинули отари, перегородивши всі підступи до колії. Чулися вигуки:

— До залізниці, до залізниці!

Це сум’яття, напевне, було викликане якоюсь важливою подією, може, навіть катастрофою.

Гленарван і його супутники пустили своїх коней щодуху. За • кілька хвилин вони вже були біля Кемденського мосту, де відразу зрозуміли причину такого збіговища.

Сталася жахлива катастрофа. І сталася не через зіткнення потягів. Вона схожа була на найбільші катастрофи на американських залізницях. Річка, через яку пролягала колія, була завалена уламками вагонів потяга. Чи то міст , не витримав ваги потяга, чи то потяг зійшов з рейок, але із шести вагонів п’ять, разом з паровиком полетіли з мосту в русло Люттон. Тільки останній вагон, що чудом урятувався, бо розірвався з’єднувальний ланцюг, самотньо стояв на рейках за якийсь метр від прірви. Знизу страхітливо купчилися почорнілі, погнуті осі, уламки вагонів, зіпсовані рейки, обвуглені шпали. Далеко навкруги порозкидало шматки парового котла, що вибухнув від струсу.

З цього громаддя безформних уламків здіймалися язики полум’я, клубочила-ся пара, змішана з чорним димом. Після жахливої катастрофи почалася ще більш жахлива пожежа. Повсюди виднілися калюжі крові, обвуглені, спотворені трупи. Ніхто не наважувався навіть подумати про те, скільки жертв поховано під уламками. Поки що намагалися витягти з під уламків загиблих і поранених.

Гленарван, Паганель, майор, Джон Манглс, змішалися з юрбою, прислухаючись до тог’о, що говорили навкруги. Кожний із присутніх намагався знайти якесь пояснення катастрофі.

— Напевно, провалився міст, — сказав один.

— Нічого такого, — заперечували інші, — погляньте — він цілісінький! Напевно, його забули з’єднати перед тим, як підходив потяг, ото й усе!

Справді, міст цей був розвідний, що було потрібно для проходження суден. Невже залізничний сторож через непрощенну недбалість забув з’єднати міст і поїзд, що мчав на повній швидкості, провалився в річку? Таке припущення здавалося дуже правдоподібним, бо уламки однієї частини мосту лежали під розбитими вагонами, а інша його частина, відведена на протилежний берег, продовжувала висіти па своїх зовсім неушкоджених ланцюгах. Звісно, лихо скоїлося через недбалість залізничного сторожа.