Верн Ж. Діти Капітана Грната

Катастрофа сталася вночі з експресом номер тридцять сім, що вийшов з Мельбурна за чверть иа дванадцяту ночі. Було близько чверті на четверту годину ранку, коли цей потяг, вийшовши за двадцять п’ять хвилин після зупинки на станції Кастльмен, звалився з Кемденського мосту. Пасажири і службовці останнього, вцілілого, вагона кинулися було просити допомоги, але телеграф не працював — Стовпи його валялися на землі. Тому представники кастльменської влади прибули на місце катастрофи тільки через три години. Таким чином, тільки о шостій годині ранку розпочали рятувальні роботи під керівництвом головного інспектора колонії і загону полісменів - на чолі з поліцейським офіцером. Полісменам допомагали скотарі зі своїми робітниками. Передусім намагалися загасити вогонь, що з неймовірною швидкістю пожирав купи уламків. Кілька трупів, знівечених так, що їх годі було пізнати, лежали на схилах насипу. Не можна було навіть витягти з цього пекла хоча б одну живу істоту. Вогонь хутко знищував усе, що залишилося після цієї смертоносної катастрофи. З усіх пасажирів потяга (скільки їх там було, того ніхто ие знав) уціліло лише десятеро — ті, що їхали в останньому вагоні. Управління щойно послало за ними паровик, який повинен був відвезти їх назад до Кастльмепа. Тим часом Гленарван відрекомендувався інспектору, і вони разом з поліцейським офіцером розговорилися. Офіцер був сухорлявий, 'ВИСОКИЙ, незворушно спокійний чоловік. Якщо він і здатний був щось відчувати, то це, в усякому разі, не відбивалося на його спокійному обличчі. До катастрофи він ставився так, як математик до задачі, що її слід розв’язати і знайти невідоме. Почувши згорьовані Гленар-ванові слова: «Яке страшне нещастя!», він спокійно зазначив:

— Так, але є щось більше за це нещастя, сер.

— Більше? — вигукнув Гленарван, неприємно вражений цією фразою. — Що ж може бути більше за таке нещастя?

— Злочин, — спокійно відповів офіцер поліції.

Гленарван подивився на інспектора, запитуючи його поглядом.

— Так, сер, — озвався головний інспектор, — оглянувши місце катастрофи, ми переконалися, що катастрофа сталася через злочин. Багажний вагон пограбовано, а на уцілілих пасажирів напало п’ять чи шість зловмисників. Міст, мабуть, залишився розведеним не через недбальство, а навмисне, і якщо зіставити ці обставини зі зникненням залізничного сторожа, то можна дійти висновку, що цей негідник був співучасником злочину.

Почувши такий висновок головного інспектора, офіцер поліції похитав головою.

— Ви, я бачу, не згодні зі мною, — сказав інспектор.

— Не згоден з приводу співучасті сторожа.

— Однак тільки за його співучасті цей злочин могли скоїти тубільці, які бродять берегами Муррею, — заперечив інспектор. — Адже без його сприяння ці тубільці, які нічого не тямлять у механізмові мосту, ніколи б не змогли роз’єднати його.

— Правильно.

— Далі, — продовжував інспектор, — за свідченням одного капітана, чиє судно проходило під Кемденським мостом увечері о десятій годині сорок хвилин, міст цей, згідно з правилами, було знову зведено.

— Точно так і було.

— Отже, співучасть залізничного сторожа мені здається безумовно доведеною.

Але офіцер поліції продовжував похитувати головою.

— Тож ви ие вважаєте, що цей злочин зробили дикуни? — звернувся до нього Гленарван.

— Ні в якому разі.

— Але хто ж тоді?

У цю мить за півмилі вгору за течією Муррею розлігся гул голосів. Там зібрався натовп. Він швидко збільшувався, і невдовзі всі підійшли до мосту. Посередині натовпу двоє чоловіків несли труп. То було вже заклякле тіло залізничного сторожа. Удар кинджалом влучив йому в серце. Убивці, відтягнувши тіло своєї жертви подалі від Кемденського мосту, очевидно, хотіли спрямувати перші розшуки поліції у помилковому напрямку.

Знайдений труп повністю підтверджував слова офіцера поліції: тубільці були не причетні до злочину.

— Людям, які підстроїли цю катастрофу, — сказав офіцер, — робити це не в новину.

Сказавши це, він показав ручні кайдани, зроблені з двох залізних кілець, що замикалися на замок.

— Невдовзі, — додав він, — я матиму втіху презентувати їм цей браслет у вигляді новорічного подарунка.

— То ви підозрюєте...

—... безкоштовних пасажирів на суднах її величності.

— Що! Каторжани? — вигукнув Паганель, який знав, що саме означає ця метафора в австралійських колоніях.

— Я гадав, що каторжани не мають права проживати в провінції Вікторія, — сказав Гленарван.

— Ну то й що? — озвався офіцер. — Хоч і не мають, а, проте, живуть тут. Деяким з цих злочинців щастить утекти, і навряд чи я помилюся, якщо скажу, що вони прибули просто з Пертської каторги. Але, будьте певні, вони не забаряться туди повернутися.

Інспектор підтвердив жестом слова офіцера. У цю мить до переїзду через залізничну колію під’їхав фургон. Гленарванові не хотілося, щоб жінки бачили це страшне видовище. Він попрощався з інспектором і знаком запросив своїх супутників йти за ним.

— Хоч би там що, а ми маємо продовжувати нашу подорож, — сказав він їм.