Верн Ж. Діти Капітана Грната

— Тоді рушаймо туди. Гадаю, що наші відважні мандрівниці з задоволенням там переночують.

— Ми з Мері згодні, дорогий Едуарде, — сказала Елен, — але за умови, що це не завдасть зайвого клопоту і не затримає нас.

— Аніякого, — сказав Гленарван. — Крім того, нехай і бики відпочинуть. Завтра на світанку ми знову вирушимо в дорогу.

Була дев’ята година вечора. Місяць уже схилився до обрію, і його косі промені тонули в тумані. Потроху згущався морок. Маленький загін, з Паганелем на чолі, вступив на широкі вулиці Сеймура. Географ, здавалося, завжди прекрасно знав те, чого йому ніколи не доводилося бачити. Ніби керований інстинктом, невдовзі він вивів своїх супутників просто до готелю «Північна Британія».

Коней і биків поставили в стайню, візок відкотили, в сарай, а мандрівникам надали досить добре вмебльовані кімнати. О десятій годині подали вечерю, до якої доклав рук містер Олбінет. Паганель з Робертом уже встигли обійти все місто. Але про свою нічну прогулянку він розповів досить коротко, бо, власне кажучи, нічого не бачив.

Однак людина менш неуважна звернула б увагу на те, що на вулицях Сеймура відчувався якийсь неспокій. Тут і там люди збиралися в гурт, який потроху збільшувався. Мешканці будинків перемовлялися з порогів своїх домівок, тривожно про щось роз-

питували один одного, вголос читали ранкові газети, обговорювали їх, сперечалися. Цього не міг не помітити найнеуважніший спостерігач. Але Паганель не помітив.

Майор же, який не був у місті, навіть не переступивши порога готелю, а тільки поговоривши десять хвилин з його балакучим хазяїном містером Діксоном, уже встиг дізнатися, у чім річ/ Але він це обмовився жодним словом про це.

Тільки після того як, повечерявши, Елен Гленарван, Мері й Роберт Грант розійшлися по кімнатах, майор, затримавши чоловіків, сказав їм:

— Злочинців, причетних до катастрофи потяга на Сендхорстсь-кій залізниці, виявлено.

— І їх заарештували? — квапливо заплав Айртон.

— Ні, — відповів Мак-Наббс, удавши, що не помічає боцманового інтересу до цієї справи (втім, цілком зрозумілого за цих обставин).

— Тим гірше, — зазначив Айртои.

— Ну, а кого ж підозрюють у цьому злочині? — спитав Гленарван.

— Ось читайте, — сказав майор, простягаючи Гленарванові номер «Австралійської і Новозеландської газети», — і ви переконаєтеся в тім, що головний інспектор не помилявся.

Гленарван прочитав уголос таке:

«Сідней, другого січня 1865року. Наші читачі, напевно, пам’ятають, що вночі проти тридцятого грудня минулого року сталася катастрофа потяга на Кемденському мосту, за п’ять миль від станції Кастльмен Мельбурнської залізниці. Нічний кур’єрський потяг, що вийшов з Мельбурна за п’ятнадцять хвилин до дванади,ятої вечора, йдучи повним ходом, звалився в річку Люттон, бо Кемденський міст був розведений. Численні пограбування пасажирів, що сталися після цієї катастрофи, а також труп залізничного сторожа, знайдений за півмилі від Кемденського мосту, свідчать, що катастрофа була спричинена злочином. Справді, під час розслідування з’ясувалося, що цей злочин вчинила зграя каторжан, які півроку тому втекли з Перт-ської виправної в’язниці в Західній Австралії.

Ця зграя каторжан налічує двадцять дев’ять осіб. її ватажком є якийсь БенДжойс, найнебезпечніший злочинець, гир недавно з’явився в Австралії.

Злочинців влада досі не змогла ' затримати. Тому мешканцям міст, колоністам і скватерам радять бути пильними, а також повідомляти головного слідчого про все, що може сприяти розшукам злочинців.

Ж. П. Мічель, головний інспектор».

Коли Гленарван закінчив читати це повідомлення, Мак-Наббс, повернувшись до географа, сказав:

Бачите, Паганелю, в Австралії теж трапляються каторжники.

— Втікачі — це безперечно, — відповів вчений. — Ті, що відбули покарання, не мають права тут проживати.