— Наскільки ж зріс видобуток золота на земній кулі з моменту відкриття цих копалень? — спитав Джон Манглс.
— Зріс колосально, дорогий Джоне. На початку століття річний видобуток золота становив сорок сім мільйонів франків, а нині в Австралії, Європі, Азії й Америці золота добувають иа дев’ятсот мільйонів, майже на мільярд.
— Тож, можливо, пане Паганелю, що на цьому місці, де ми стоїмо з вами, під нашими ногами сховано багато золота? — мовив Роберт.
— Так, мій любий, цілі мільйони. Ми ходимо по них. Але якщо ми топчемо їх, то тільки тому, що ми їх зневажаємо.
— То, Австралія — щаслива країна?
— Ні, Роберте, — відповів географ, — країни, багаті па золото, ніколи пе були щасливі. Вони породжують ледарів, а не сильних і працьовитих людей. Поглянь на Бразилію, Мексику, Каліфорнію, Австралію. ІЦо являють собою вони в дев’ятнадцятому столітті? Знай, мій хлопчику: благоденствує не країна золота, а країна заліза.
Розділ XV
«АВСТРАЛІЙСЬКА І НОВОЗЕЛАНДСЬКА ГАЗЕТА»
Другого січня рано-вранці наші мандрівники минули кордони золотоносного району і графства Тальбот. Копита їхніх коней ступали тепер курними стежками графства Далхоуз. За кілька годин загін перебрів річки Кальбоан і Кемпейс-Рівер. Отже, половину відстані, що відділяла наших мандрівників від мети, вони вже подолали. Ще п’ятнадцять днів шляху за таких самих сприятливих умов — і маленький загін досягне берегів бухти Туфольд.
До того ж усі були при доброму здоров’ї. Паганелеві слова щодо цілющого клімату Австралії цілком справдилися. У повітрі майже не відчувалося вологості, і спека була дуже помірною. Коні й бики, так само, як і люди, почували себе чудово.
Слід сказати, що після Кемденського мосту похідний розпорядок у загоні трохи змінився. Коли Айртон дізнався про те, що залізнична катастрофа сталася внаслідок злочину, він запропонував вдатися до запобіжних заходів, які, вважав він, зараз були конче потрібні. Тепер вершники постійно наглядали за візком, а під час відпочинку один з них повинен був вартувати його. Ранком і ввечері ретельно перевіряли свої рушниці. Оскільки стало відомо, що зграя злочинців нишпорить десь поблизу, то слід було бути насторожі, хоча небезпека, поки що ніби і не загрожувала. Звісно, всі ці заходи застосовували потайки від Елен і Мері: Гленарван не хотів налякати їх.
Ці заходи були необхідні. Необережність і навіть звичайна недбалість могли коштувати дуже дорого. Утім, не одні наші мандрівники побоювалися зловмисників — мешканці відлюдних містечок і скватери на своїх стійбищах теж вдавалися до запобіжних заходів, щоб оборонити себе від нападу і всіляких несподіванок. Ледве спускалися сутінки, як двері всіх будинків замикалися. Собаки, спущені з цепу, здіймали гавкіт, зачувши чужих. У кожного пастуха, що заганяв на ніч свої величезні отари, висів біля сідла карабін. Такі надзвичайні заходи були спричинені звісткою про злочин па Кемденському мосту. Багато хто з колоністів, що спали досі з розчиненими навстіж дверима і вікнами, тепер, щойно смеркло, зачинялися на всі засувки.
Адміністрація провінції також вжила заходів, що свідчило про її пильність і ретельність у виконанні своїх обов’язків. На околиці відрядили загони тубільних жандармів. Телеграми тепер доправляли під охороною. Раніше поштова карета роз’їжджала великими шляхами без конвою, а того дня, коли загін наших мандрівників перетинав великий шлях з Кільмора в Хіткот, повз нього промчала, здіймаючи хмари куряви, поштова карета. Але хоч як швидко вона промчала повз них, Гленарван устиг помітити, як зблиснули карабіии полісменів — вони їхали верхи біля її дверцят. Можна було подумати, що повернулися ті похмурі часи, коли після відкриття золотих розсипів на Австралійський материк посунули всі покидьки з Європи.
Проїхавши з милю від Кільморського шляху, візок опинився у величезному, що простирався на сотні кілометрів, лісі з гігантськими деревами. Вперше після мису Бернуллі мандрівники потрапили в такий ліс. Вони у захваті дивилися на велетні-евкаліпти у двісті футів заввишки, з їхньою губчастою корою завтовшки в п’ять дюймів. На цих стовбурах обхватом у двадцять футів, із струмочками запашної смоли, ие було видно жодної гілки, жодного сучка, жодного випадкового паростка чи вузла. Навіть токар не обточив би ці стовбури рівніше. Здавалося, що височіють сотні виготовлених за одиим стандартом колон. А закінчувалися вони иа величезній висоті капітелями з круто вигнутими вітами з симетрично розміщеним на їхніх кінцях листям і з великими квітами, схожими иа перекинуті урни. ■