Верн Ж. Діти Капітана Грната

Через те саме місце проходила тридцять сьома паралель, уздовж якої пролягав шлях людей, які шукали Гаррі Гранта.

Протягом усього дня тридцять першого грудня паші мандрівники їхали дуже нерівною дорогою, що вкрай виснажило і коней і биків. Нарешті надвечір вони побачили заокруглені вершини гори Александр. Отаборилися у вузькій ущелині цього невисокого гірського кряжу і пустили стриножених биків і коней пастися серед кварцових брил. Це ще не був район золотих копалень: Тільки наступного дня, першого дня нового, 1865 року, важкі колеса візка зі скрипінням покотилися дорогами цього найбагатшого краю.

Жак Паганель і його супутники були задоволені, що їм пощастило побачити па своєму шляху знамениту гору, що по-австралій-ськи називається «Джебур». Сюди, до цієї гори* стікалися цілі орди авантюристів, злодіїв і чесних людей: і ті, хто вішає на шибеницю, і ті, кого вішають. Коли поширилися перші чутки про «велике відкриття» того золотого 1851 року, мешканці залишили свої міста, скватери — пасовища, моряки — кораблі. Золота лихоманка перетворилася иа пошесть, стала заразливою, як чума, і скільки через неї вмерло людей, які вже вважали себе багатіями,

ніхто того не знає! Казали, що марнотратна природа посіяла в Австралії під двадцять п’ятим градусом широти безліч мільйонів.

Ремесло шукача золота затьмарило всі інші. Багато хто з прибульців, не витримавши важкої роботи, гинули; інші, навпаки, збагачувалися після одного змаху заступу. Про невдах мовчали, а про пестунчиків долі йшов поголос, що відлунював у всіх п’яти частинах світу. Невдовзі навала авантюристів з різних верств суспільства заполонила все узбережжя Австралії. За останні чотири місяці 1852 року тільки в Мельбурн понаїхало п’ятдесят чотири тисячі емігрантів — ціла армія, але армія, в якої не було керманича і якій бракувало дисципліни. Одне слово, понаїхало п’ятдесят чотири тисячі найлютіших хижаків.

Протягом перших років цього божевільного сп’яніння всюди панував невимовний безлад. Відтоді минуло тринадцять років. У деяких місцях уже нічого не можна було знайти. Золоті розсипи вичерпувалися. Та й як могли не вичерпатися ці багаті родовища, коли тільки з 1852 по 1858 рік шукачі золота видобули з надр землі золота більше, ніж на шістдесят три мільйони фунтів стерлінгів! Кількість емігрантів у зв’язку зі скороченням видобутку золота зменшилася. Той, хто прагнув поживи, подався в незаймані місця.

Глеиарваїюві хотілося оглянути великі золоті копальні гори Александр, і вій відрядив фургон уперед у супроводі Айртона

і Мюльреді, сказавши, що наздожене їх за кілька годин. Паганель був з цього дуже задоволений й узявся бути провідником своїх супутників,

За його порадою спочатку попрямували до банку. Вулиці були широкі, бруковаиі і ретельно политі. Увагу привертали гігантські реклами різних золотопромислових компаній. Звідусюди було чути гуркіт машин, що промивали пісок і подрібнювали дорогоцінний кварц.

За будівлями простиралися родовища золота, іншими словами — великі земельні ділянки, де йшов видобуток золота. Тут працювали рудокопи, наймані за велику платню золотопромисловими компаніями. Неможливо було полічити всі ями, якими рясніла довкола земля. Залізо заступів спалахувало на сонці, наче блискавки. Серед рудокопів були люди різних національностей.

— Не треба, однак, думати, — сказав Паганель, — що на австралійській землі зовсім перевелися шукачі, охоплені жагою знайти золото. Звичайно, більшість людей продають свою працю різним компаніям... Та й що їм робити, коли держава продала або здала в оренду компаніям усі золотоносні землі? Але й тим, у кого нічого немає, хто не може ні купити, ні орендувати золотоносну землю, є спосіб збагатитися.

— Який же? — спитала Елен.

— Здійснити джампіїїг, — відповів Паганель. — Наприклад, навіть ми, що не маємо жодних прав на ці золотоносні землі, і то могли б розбагатіти, звісно, якщо нам дуже пощастить.

— Але у який спосіб? — поцікавився майор.

— Завдяки джампінгу, про який я мав уже честь вам повідомити.

— А що таке джампінг? — поцікавився майор.

— Це угода, що набула чинності серед рудокопів. Вона, щоправда, призводить часом до безладу і навіть насильства, проте влада досі не змогла її скасувати.

— Розповідайте, Паганелю, — сказав Мак-Наббс, — не тягніть.

— Ну то слухайте. З цієї угоди випливає, що будь-яка ділянка, яка перебуває в центрі золотих копалень і на якій протягом доби, за винятком великих свят, не відбувається ніяких робіт, стає загальним надбанням. Кожний, хто захопить таку ділянку, може її розробляти і стати багатієм, якщо тільки щастя усміхнеться йому. Отже, Роберте, спробуй знайти таку кииуту яму, і вона стане твоєю.

— Будь ласка, пе спокушайте мого брата па подібні думки, пане ГІагаиелю, ~ сказала Мері Грант.