Верн Ж. Діти Капітана Грната

— Кале!' — вигукнув Паганель. — Як! Ти вважаєш, що Кале дотепер належить Англії?

— Звичайно!

— І ти думаєш, що це головне місто Франції?

— Так, сер. І там живе губернатор лорд Наполеон...

Нестримний сміх, яким вибухнув Паганель, не дав Толіне докінчити фразу. Хлопчик не знав, що й думати. Його запитували, і він намагався відповісти якнайкраще. Але курйозність його відповідей не можна було ставити йому в провину: він навіть не підозрював цього. Проте юний австралієць не здавався збентеженим і з серйозним виглядом чекав кінця цих незрозумілих для Нього веселощів.

— Тепер ви самі бачите! — сміючись, сказав майор. — Хіба я не казав вам, що учень Толіне перевершить вас у знаннях з географії.

— Авжеж, любий майоре, — відповів географ. — Ось як навчають географії в Мельбурні! Подумати тільки: Європа, Азія, Африка, Америка, Океанія — усе це, весь світ належить англійцям! Чорт забирай! За такого виховання, звісно, тубільці коритимуться англійцям... Ну, Толіне, а Місяць? Він теж належить англійцям?

— Він їм належатиме, — із серйозним виглядом відповів маленький дикун.

Тут уже Паганель підхопився — він не міг всидіти на місці. Його давив сміх, і він відбіг чи не на чверть милі від табору, щоб насміятися досхочу.

За відсутності Паганеля Гленарван розшукав у своїй дорожній бібліотечці «Короткий нарис з географії» Самюеля Річардсона.

Ця книжка була дуже популярна в Англії і давала більш наукові відомості про земну кулю, ніж мельбурнські викладачі.

— Візьми собі цю книжку, дитино, — сказав Гленарван маленькому австралійцю. — У тебе не зовсім правильні відомості з географії, і їх треба виправити. Дарую тобі цю книжку на згадку про нашу зустріч.

Толіне мовчки взяв книжку і почав уважно її розглядати, недовірливо похитуючи головою і не наважуючись покласти її в кишеню.

Тим часом зовсім споночіло. Була десята година вечора. Час вже було подумати про сон: адже наступного дня треба було вставати удосвіта. Роберт запропонував своєму другу Толіне половину свого ліжка, і маленький тубілець ліг поруч з ним.

Кілька хвилин по тому Елен і Мері Грант пішли до свого фургону, а чоловіки полягали в наметі, і тільки Паганелів регіт долинав звіддалік, зливаючись з тихим, приємним скрекотом сорок.

Наступного ранку, коли о шостій, годині сонячний промінь розбудив наших мандрівників, вони вже не знайшли поруч із собою австралійського хлопчика. Толіне зник. Чи ж хотів⁴ він скоріше потрапити у свій рідний край, чи, може, його скривдив Паганелів сміх, — невідомо. Та коли Елен прокинулася, вона знайшла в себе на грудях букет свіжих мімоз, а Гленарван знайшов у кишені своєї куртки «Географію» Самюеля Річардсона.

Розділ XIV КОПАЛЬНІ ГОРИ АЛЕКСАНДР

1814 року Родерік Мерчісон, нині президент Королівського географічного товариства в Лондоні, дослідивши будову гірського пасма, що простяглося з півночі на південь від південного узбережжя Австралії, помітив, що існує велика подібність між ним й Уральським хребтом. А знаючи, що Уральський хребет золотоносний, геолог, природно, припустив, що поклади цього дорогоцінного металу повинні бути і в австралійських горах. І він не помилився. Справді, через два роки Мерчісону надіслали з Нового Південного Вельсу зразки золота, і геолог спонукав багатьох корнуельських рудокопів вирушити в золотоносні райони Нової Голландії.

Першим знайшов у Південній Австралії золоті самородки Фреп-сіс Дюттон. Золоті ж розсипи відкрили Форб і Сміт.

Щойно пішов поголос про ці відкриття, як до Південної Австралії з усіх частин світу подалися золотошукачі: англійці, американці, італійці, французи, німці, китайці. Однак тільки третього квітня 1851 року Харгревс відкрив надзвичайно багаті золотоносні родовища і запропонував за невелику суму — п’ятсот фунтів стерлінгів — показати це місце губернатору колонії Сідней Фіц-Рою, але цю пропозицію губернатор відхилив, проте поголос про Харгревсове відкриття швидко поширився, і шукачі золота заполонили Соммерхілл і Леніс-Понд. Так було засноване місто Офір, що завдяки сусідству з багатими копальнями' швидко виросло і стало значним центром.

Доти ніхто не цікавився провінцією Вікторія, а тим часом їй випало перевершити всі інші провінції багатством своїх покладів.

Кілька місяців потому, у серпні 1851 року, в провінції Вікторія були знайдені перші самородки золота, а невдовзі відкрилися і великі копальні в її округах Баллараті, Овенсі, Бендіго і на горі Алексапдр. Усі ці місця були дуже багаті на золото. Але на берегах річки Овенс видобутку золота перешкоджали підґрунтові води; у Баллараті розрахунки підприємців часто не виправдовувалися через нерівномірність розподілу золота в копальні; у Бендіго роботи шукачів золота дуже гальмувалися через особливості ґрунту. І тільки на горі Александр усі умови сприяли видобутку золота, і воно, піднявшись у ціні до тисячі чотирьохсот сорока одного франка за фунт, продавалося з прибутком більшим, ніж будь-де на земній кулі.