Верн Ж. Діти Капітана Грната

— Я жартую, дорога міс, і Роберт це чудово розуміє. Він — рудокоп? Ніколи у світі! Копати землю, перевертати її, обробляти, засівати, а потім чекати винагороду за свою працю — врожай — втіха землероба! Але копирсатися в землі наосліп, як кріт, сподіваючись видобути з неї трохи золота — це жалюгідне ремесло, і той, хто вдається до нього, гідний жалю...

Побувавши там, де розмістилися центральні пункти копальні, і проминувши землі, ґрунт яких складався головним чином із кварцу, глинистого сланцю і піску, що колись містили золото, наші мандрівники підійшли до банку.

Це був великий будинок. Гленарван звернувся до головного інспектора банку, і той люб’язно погодився показати йому і його супутникам свою установу. У цей банк компанії здають на зберігання під розписку золото, добуте із земних надр.

Інспектор показав своїм відвідувачам цікаві зразки золота і познайомив їх з цікавими подробицями різних способів добування цього металу.

Звичайне золото трапляється або у злитках, або у вигляді розсипного золота. Його знаходять у руді, або змішаним з наносним ґрунтом, або вкрапленим у кварц. Тож його видобуток провадять, виходячи з властивостей ґрунту: роблять поверхневі або ж глибинні розкопки. Золото звичайно залягає на дні потоків, долин і ярків і лежить відповідно до своїх розмірів: крупинки унизу, а піщинки нагорі.

На горі Александр золото здебільшого трапляється в глинистих шарах і в ущелинах сланцевих скель. Тут іноді знаходять цілі гнізда самородків.

Оглянувши різні зразки золота, подорожани відвідали потім мінералогічний музей банку. В ньому панував взірцевий порядок:/ усі породи, з яких складається ґрунт Австралії, були присутні у зразках і класифіковані, до кожного зразка був прикріплений яр-. личок. Золото не є єдиним багатством цієї країни: її цілком слушно можна назвати великою скринькою, в якій природа зберігає свої коштовності. Під склом вітрин блищали білі топази, не гірші за бразильські, гранати, рубіни незвичайної краси — яскраво-червоні і рожеві, сапфіри — блідо-блакитні і темно-сині, такі ж коштовні як сапфіри Малабара і Тибету, блискучі рутили і, нарешті, маленький діамант, знайдений на берегах Терону.

Подякувавши інспектора за люб’язність, Гленарван попрощався з ним, а потім продовжував зі своїми супутниками огляд золотих розсипів.

Хоч який байдужий був Паганель до всіляких благ цього світу, однак і він не міг відвести очей від цього багатого па скарби ґрунту і ие переставав пильно розглядати його. Він, напевно, не міг подолати спокуси, і навіть жарти його супутників не могли втримати його від нишпоріння поглядом по землі. Він щохвилини нагинався, піднімав то камінчик, то шматочок породи, то уламок кварцу. Уважно оглянувши, географ зі зневагою жбурляв їх геть.

І так протягом усієї прогулянки.

— Що з вами, Паганелю? Ви щось згубили? — спитав його майор.

— Звісно, згубив, — відповів учений. — У цій країні золота і коштовного каміння стільки, що коли ви нічого не знайшли, то це вже означає, що згубили. Не знаю чому, але мені дуже хотілося б привезти звідси самородок у кілька унцій або навіть фунтів двадцять вагою, не більше.

— А що б ви робили з ним, мій шановний друже? — поцікавився Гленарван.

— О, я подарував би його моїй батьківщині, — відповів Паганель. — Поклав би в державний банк Франції.

— І його узяли б? .

— Звичайно, у вигляді залізничних облігацій.

Усі привітали Паганеля з його думкою «подарувати його» у такий спосіб своїй батьківщині, а Елен побажала йому знайти найбільший самородок у світі.

Так, весело розмовляючи, наші мандрівники обійшли велику частину копалень. Усюди йшла робота, але якось механічно, без наснаги. Після двогодинної прогулянки Паганель побачив пристойного вигляду трактир, і він запропонував своїм супутникам посидіти там, а потім уже наздоганяти фургон.

Кожному з них принесли по склянці ноблера. Це, по суті, грог навиворіт. Замість того щоб у велику склянку води влити маленьку чарку горілки, тут у велику склянку горілки вливають маленьку чарку води, потім кладуть туди цукор і п’ють. Це було вже аж надто по-австралійськи, і трактирник здивувався, коли його відвідувачі зажадали графин води, і ноблер, розведений водою, перетворився на британський грог.

Потім, природно, заговорили про копальні і рудокопів.

Паганель, дуже задоволений з того, що побачив, сказав, проте, що в цих місцях, напевно, біло цікавіше на початку розробок золотих копалень.