Вежа з чорного дерева

Як це типово для творів мистецької теми, зокрема її англійських варіацій у О. Уайльда та Дж. Голсуорсі, Д. Г. Лоуренса й С. Моема, Дж. Kepi, А. Мердок та багатьох інших, предмет зображення «естетизує» стиль оповіді. Імпресіоністичний живопис словом у «Вежі з чорного дерева» не переобтяжує описовістю загального малюнка сцен, не заважає динаміці духовних процесів. У афористичних монологах Бреслі, в діалогах-сутичках антагоністів, у неголосній ліричній сповіді Діани, в безпосередності невласне-прямої мови, за допомогою якої Фаулз малює внутрішній стан Вільямса, постає перед нами сплетіння людських доль, досконалий психологізм якого не може лишити байдужим вдумливого читача.

Своєрідною антитезою моральним ситуаціям «Вежі з чорного дерева» сприймається повела «Елідюк», переспів одного з ле Марії Французької. І в прадавні часи людина стикалася з непереборними, здавалося б, присудами долі, але Елідюк, його дружина й кохана здатні прийняти їхній виклик. Художній зв'язок творів підкреслено елементами сюжету (Бреслі переповідає Вільямсу історію Елідюка) і образними лейтмотивами. Так по-різному вирішує автор образний лейтмотив ласиці: граціозне звірятко з середньовічної легенди принесе чарівну квітку, яка врятує кохану Елідюка, в той час як у фіналі «Вежі» ласиця гине під колесами Вільямсового автомобіля. Фаулз відмовився в «Елідюку» від ритмізованої прози бретонських ле, але зберіг депсихологізований стиль раннього епосу. Характеристикою героя в ті часи найчастіше був вчинок, а не його мотивація, і саме вчинки героїв дають сучасному читачеві урок душевної щедрості й благородства.

Проблемним лейтмотивом даного циклу можна вважати типову для філософських інтересів письменника тему свободи й «несвободи». Випадкова зустріч старого письменника й молодого грабіжника мала фатальні наслідки («Бідолашний Коко»). Фаулз дошукується причин, що спонукали цього незвичайного злодія вчинити акт культурного вандалізму: на очах у автора методично знищено рукопис його книги, якому віддано роки життя,—і знаходить їх не тільки у сфері соціології, а й у духовних переконаннях антагоністів. Маркузіанська «свобода» злодія, нащадка зловісного Клегга з «Колекціонера», «вільного» від культури, моралі й духовності,— безперечно, варіант «несвободи». Але чи можна вважати альтернативою цим поглядам мораль вічного ліберала, з його вірою в непорушні цінності вікторіанського кодексу доброчинностей, чи не в вона ще одним варіантом «вежі з чорного дерева», житель якої, попри певну духовну стійкість і добрі наміри, нездатний усвідомили найпростіші закономірності сучасних антагонізмів?

Ще один варіант тотальної «несвободи» постав в детективно-психологічній новелі «Загадка», в історії мільйонера Дж. М. Філдінга. Парадоксально, що саме цей соціальний тип обрано автором, щоб передати неминучість деструкції особистості в умовах відчуженої реальності розвиненого капіталістичного суспільства, але процес цей має аналогії як у творах реалістів XX ст. (Т. Драйзер, Ф. С. Фіцджеральд), так і в самій дійсності. Спроби старанного слідчого Майка Дженінгса розкрити мотиви таємничого зникнення Філдінга марні не лише через об'єктивні труднощі розслідування, а й через інерцію мислення, снобізм і упередженість представників вищих соціальних сфер. Відомий англійський прозаїк і критик Малькольм Бредбері написав за новелою Фаулза телевізійну п'єсу, успіх якої пояснюють також тим, що в сценарії посилено соціальні мотиви, притаманні твору Фаулза, надано більшої соціальної визначеності конфлікту.

У свій час у післямові до видання «Собаки Баскервілів» А. Конан-Дойла Дж. Фаулз аналізував природу детектива й серед інших цікавих спостережень зробив і таке: хай би яким майстерним було зображення таємного в детективі, його друга частина, розв'язка, як правило, спрощує характери й ситуації. В «Загадці» Фаулз уникнув цього тим, що поруч із ревним служакою Дженінгсом поставив Ізабеллу Доджсон. Як і Діана з «Вежі...», як багато жіночих образів у прозі Фаулза, це натура внутрішньо багата й активна. Слідчий-непрофесіонал цього разу — молода приваблива жінка, до того ж початкуюча письменниця, яка застосовує до реальної ситуації закони художньої творчості (Філдінг — герой оповідання, до якого треба знайти кінець). Так детектив Фаулза переростає в притчу про силу уяви й творчої фантазії. Психологічна й сюжетна мотивація розв'язки твору така переконлива, що хоч шукачам не дозволять довести слідство до кінця, сумнівів у вірогідності їхньої версії не лишається. Завдяки ліричним інтонаціям фіналу, «Загадка» — єдиний твір циклу, відкритий кінець якого натякає на можливість внутрішньої гармонії для учасників цієї історії.