Вежа з чорного дерева

Цілеспрямований інтерес письменника до проблеми мистецтва й ролі митця в суспільстві свідчить про особливу чутливість автора до духовних запитів сучасності. Соціальні процеси періоду НТР, що супроводжуються помітною раціоналізацією стосунків індивіда з навколишнім світом, не знімають, а в антагоністичному суспільстві що й загострюють потяг людини до емоційного, художнього пізнання. «Мистецтво якнайкраще перемагає час»,— писав Фаулз у філософському трактаті «Арістос»,— адже, пізнаючи мистецтво, ми пізнаємо, разом з іншим, і те, що покоління до нас існували так само, як існуємо ми, й продовжують жити в творчих результатах свого існування». Слідом за Р. Ролланом, Т. Манном, Г. Гессе Фаулз вбачав в дослідженні естетичних проблем буття шлях до пізнання родової сутності людини. Саме тому магія мистецтва має принципове значення для розкриття істинно гуманістичного начала в його героях. Вона допомагає самовизначенню Міранди в драматичних колізіях «Колекціонера» та Ніколаса Урфа в химерних сюжетних поворотах «Мага». Мистецька атмосфера гуртка прерафаелітів гармонізує крайнощі натури Сари Вудраф у романі «Жінка французького лейтенанта». Перед вибором як моральної, так і естетичної позиції повністю опиняється кіносценарист Денієл Мартін в однойменному романі 1977 року.

В той же час стилістично досконала, захоплююче цікава проза Фаулза мав складну філософську природу. Кардинальне, чи не вирішальне значення, якого Фаулз надавав емоційним, суб'єктивним, а значить, і естетичним формам освоєння й перетворення дійсності, свідчить про зв'язок його прози з ідеями французького екзистенціалізму. Дія екзистенціального впливу позначилася на загальній спрямованості його ранніх творів, «Колекціонер» і «Маг», на похмурому скепсисі певних авторських суджень. Проте неможливо звести художній зміст творів Фаулза до белетризації екзистенціальних постулатів. До того ж, якщо художня система європейського екзистенціалізму базується на запереченні зв'язків з традицією, Фаулз відстоює творчі можливості засобів і прийомів традиційної поетики. Він своєрідно використовує жанрові принципи роману виховання, готичного роману, вікторіанського роману-мелодрами, філософського діалогу, свідомо орієнтуючись на «велику традицію англійського роману — реалізм».

Еволюція прозаїка в 70-ті роки і в теорії, і в творчій практиці говорить про зміцнення реалістичних тенденцій. У творах збірки «Вежа з чорного дерева», в романі «Денієл Мартін» поглибився світоглядний оптимізм письменника. В інтерв'ю 1979 р. газеті англійських комуністів «Морнінг стар» Фаулз категорично засуджував модний літературний песимізм, поширену в літературі останніх десятиліть ідею абсурдності людського існування, недоладну сатиризацію загальнолюдських цінностей — тобто головні мотиви сучасного екзистенціалізму в мистецтві. Звичайно, було б спрощенням оцінювати ідейний шлях Фаулза як рух суто поступальний: повернення в романі «Мантісса» (1982) до абстрактної умовності часів «Мага» говорить про «життєздатність» суб'єктивістського начала його прози. Втім, не слід нехтувати й зізнанням Дж. Фаулза в розмові з критиком Ч. Бігсбі (1982) — письменник твердив, що давно почав сумніватися в істинності філософських цінностей екзистенціалізму, особливо в трактовці ним поняття свободи особистості. Духовний пошук прозаїка продовжується, і властиве Фаулзу чуття діалектики — роман незмінно виявляє інтерес до ідей одного з її основоположників, античного філософа Геракліта,— дозволяв сподіватися й позитивних його результатів. Боротьба «за й проти людини», як визначають домінанту філософсько-естетичного протистояння реалізму й модерністських концепцій мистецтва, в прозі Дж. Фаулза 70-х років вирішується на користь прекрасного й гуманного в людині та в створеному нею матеріальному й духовному світі. Діалектику боротьби активного гуманізму проти процесів, деструктивних для особистості, переконливо передано й в оповіданнях циклу «Вежа з чорного дерева».

Це збірка інтелектуальної прози. Реалізм другої половини XX ст., вдосконалюючи традиційні засоби дослідження дійсності, не тільки в жанрі роману, а й у малих прозових жанрах вдається до контактів з філософією, естетикою, психологією чи соціологією. Природа малих жанрів і такт Фаулза-художника вимогливо контролюють доцільність таких зв'язків з іншими гуманітарними сферами. Конспективна історія художнього авангарду 20-х — 50-х років XX ст. в повісті «Вежа з чорного дерева» таким чином поглиблює образи антагоністів — Бреслі та Вільямса, а обгрунтування конфлікту «Бідолашного Коко» чи «Загадки» потребує соціологічних характеристик. Своєрідна поетика оповідань. Не виходячи за рамки життєвої вірогідності, Фаулз ледь відчутно зміщує параметри зображуваних ситуацій, і це надає відтворюваним характерам особливої виразності, а філософським ідеям творів — великої узагальнюючої сили, елементів притчевості.