Вибране

18.4.1972

Пісня

Дорога дороги стримить, ніби меч —
пускайся порогу, предтечо предтеч,
і несений вітром лети і лети,
бездомний лелеко, в далекі світи.
Десь тужить і плаче кохана жона,
тебе вже довіку не діжде вона.
І жалібні ручки синочок простер,
бо ж татка — немає, бо ж татко — помер.
Ти ж, несений вітром, лети і лети,
бездомний лелеко, в далекі світи.
Крізь хмари, крізь грози, крізь бурі, крізь грім,
на вижовклі лози, де стелеться дим
від тих україн, що усі — по світах
старих домовин неоговтаний жах.
Зорює земля з передранків сумних,
моє немовлятко, журитися — гріх,
бо нас не рятує, а губить — журба,
од смерті рятує смертельна плавба.

2.5.1972

«Дорога самовтечі, непідвладна...»

Дорога самовтечі, непідвладна
моїм бажанням, рине, як вода.
І я спливаю не за течією,
але всупір — неначе в горловину
пролитих криків. Ніби повертаюсь
до давнього народження (моє
перейдене життя — то простір смерті).
Протипотік — запраг гори, як горя —
без світу, спогадів і навіть снів.
Я ніби закоркований. Неначе
лиш улягаю силі рабування
і самознищую буремний дух.
Малію, обертаючись на тугу,
пряму, як смерть, і чорну, ніби смерть.
Пролита цятка болю, я шукаю
утраченої грудки самосну,
іще не розпочатої. І марно:
бо ж самопроминання — твій приділ.

25.5.1972

«Між клятих паливод, іуд і христів...»