Вибрики Золотого Теляти (СИ)

Тепер то Славко згадав, що ще в дитинств╕ таки вже в╕дзначав надзвичайну придатн╕сть профес╕╖ медика до досягнення вс╕лякого добра. Славко тепер згадав сво╖ дитяч╕ роздуми щодо ╖хнього тод╕шнього с╕льського л╕каря Семена Петровича. Точн╕ше Семен Петрович був не л╕карем, а фельдшером. Згадав тепер Славко й те, чому тод╕ оце слово "фельдшер" йому вчувалося як "фельдмаршал". Адже фельдшер Семен Петрович , як на Славкове дитяче розум╕ння, був людиною, в яко╖ кожного дня був день народження. Як це могло бути? Дуже просто. Адже на день народження тоб╕ завжди приносять вс╕ляк╕ подарунки, але в звичайно╖ людини це бува╓ т╕льки один раз на р╕к, а от м╕сцевому "фельдшеру-фельдмаршалу" Семену Петровичу подарунки несли щодня - отже, вир╕шив був малий Славко, у Семена Петровича, на в╕дм╕ну в╕д ус╕х ╕нших, день народження щодня. ╤, зв╕сна р╕ч, цю щасливу в╕дм╕ну Семена Петровича в╕д ╕нших людей Славко пов'язував з його профес╕╓ю - так що неперес╕чну придатн╕сть заняття медициною до набуття добра маленький метикуватий Пузик в╕дм╕тив уже в ранньому в╕ц╕, але це його тод╕шн╓ в╕дкриття було притлумлене п╕д д╕╓ю б╕льш сильного бажання набути статусу великого радянського начальника, що забезпечило б так╕ можливост╕ гребти добро, як╕ не йшли н╕ в яке пор╕вняння з непоганими преференц╕ями л╕карсько╖ профес╕╖.

Але зараз п╕д д╕╓ю нових чинник╕в Славко знову згадав про сво╖ заздр╕сн╕ думки щодо дол╕ Семена Петровича - адже, що той, зрештою, робив задля щоденого отримання подарунк╕в? Сам Семен Петрович говорив щодо мети його роботи, що найголовн╕ша ╕ найсутт╓в╕ша задача л╕каря - не нашкодити хворому. "Головне - не нашкодь", - раз у раз повторював Семен Петрович, ╕ цю свою найголовн╕шу мету вт╕лював у щоденн╕й практиц╕ якнайретельн╕ше: адже яка шкода недужому могла бути в╕д уважного вислуховування скарг хворого л╕карем ╕ сп╕вчутливого поплескування по плечу цього хворого, мовляв, терпи козак - отаманом будеш, якось воно, може, й пройде. А, в основному, це ╕ все, що с╕льський фельдшер м╕г зад╕яти в боротьб╕ з недугами.

Так що, майже все, чим був зайнятий Сенен Петрович - це з'явитися на робот╕ приблизно десь годин╕ о восьм╕й-дев'ят╕й, виконати свою щоденну головну м╕с╕ю щодо неспричинення шкоди хворим, ╕ п╕сля об╕ду, ситим, добряче нап╕дпитку ╕ з ц╕лою купою подарунк╕в п╕ти вже додому смакувати подарунками й додавати алкогольного градусу.

А додавати алкогольного градусу Семен Петрович ой як любив, виправдовуючи це сво╖м намаганням в такий спос╕б докопатися до ╕стини, ╕ цитував на доказ цього знаменитий латинський висл╕в про те, що ╕стина в вин╕, тобто говорив, точн╕ше, намагався говорити сво╖м неслухняним в╕д алкогольних випар╕в язиком "╕н в╕но вер╕тас", щоправда, часто в його ╕нтерпретац╕╖ цей висл╕в звучав дещо модиф╕ковано, як "╕н медиц╕нус сп╕ртус вер╕тус", а ╕нод╕, коли в нього зак╕нчувався спирт, а серед подарунк╕в не було достатньо╖ к╕лькост╕ як╕сного бухла, то ця латинська мудр╕сть могла зглянутися над б╕долашним Семеном Петровичем ╕ прозвучати як "╕н самогон╕ус вер╕тус". Зрештою, Семен Петрович був не таким вже й дуже вибагливим "фельдмаршалом", хоча й скаржитися на життя йому не було за що.

╤ коли Славко пор╕внював долю Семена Петровича з долею, наприклад, свого батька, який за сво╖ ненастанн╕ щоденн╕ труди в пол╕ з ранку й до ноч╕ мав лише коп╕йчану зарплату й добрячого копняка п╕д зад в╕д радянсько╖ влади, то зв╕сно, що не м╕г не в╕дзначити досто╖нств л╕карсько╖ дол╕. А тепер, п╕сля роз'яснювально╖ роботи Володьки Васильченка, то й погот╕в. Тепер Славко загор╕вся такою непереможною х╕ттю до медицини, що нав╕ть не звернув уваги на надзвичайно заманливу пропозиц╕ю, яку зробив йому, а точн╕ше не напряму йому, а його батьков╕ Гервас╕ю щодо Славка ╖хн╕й сус╕д дядько ╤ван, котрий до того ж був ╕ще й якимось ╖хн╕м далеким родичем ╕ кумом Гервас╕я.