Вигнання в рай (СИ)

Звичайна р╕ч, що все це було дуже добре в╕домо вс╕м ченцям чолов╕чого монастиря святого Миколи, звичайна р╕ч, що кожен з них час в╕д часу в╕дправлявся в невелику мандр╕вку до недалекого села Веселого, аби знову й знову прилучитися до цього дива: помолитися Богу посеред божественно╖ краси й велич╕ розпису храму. Звичайно ж, монахи обител╕ святого Миколи не раз розпов╕дали сво╓му новоприбулому брату-╕конописцю Михайлу про м╕сцевий знаменитий на весь св╕т храм недалекого села Веселого з його дивовижним розписом, що на загальну думку ченц╕в не могло не зац╕кавити такого надзвичайного майстра малярського мистецтва, як чернець-╕конописець Михайло - звичайно ж, йому не раз пропонували в╕дв╕дати храм села Веселого, на що Михайло лише поблажливо-сумно ╕ якось н╕би провинно посм╕хався, й н╕чого не в╕дпов╕вши, йшов сво╓ю дорогою.

Отже, Серг╕й Богданенко розпису╓ храм села Веселого, п╕сля чого кудись тимчасово ╖де, але вже не поверта╓ться, пот╕м невдовз╕ в монастир╕ святого Миколи з"явля╓ться незнайомець, який почина╓ писати дивовижн╕ ╕кони й просить збер╕гати авторство цих ╕кон в глибок╕й та╓мниц╕, причому ╕кони ц╕ такого ╜атунку, що ╖х за р╕внем можна пор╕вняти х╕ба що з розписом храму села Веселого - можливо, в автора розпису Богданенка був якийсь г╕дний його ген╕я за р╕внем таланту колега художник, який би м╕г теж створити щось под╕бне, але такого художника поки що не було, принаймн╕ про такого до цього часу ще н╕хто не чув, та й стиль, у якому був виконаний розпис храму ╕ стиль, у якому Михайло писав сво╖ ╕кони, дуже вже були под╕бн╕. Висновки, як кажуть, напрошувалися сам╕ собою.

А ще на шальки довод╕в такого кшталту додала ваги одна ╕стор╕я, що трапилась невдовз╕ п╕сля того, як незнайомець-╕конописець став отцем Михайлом. Написавши вже дек╕лька ╕кон, ╕конописець Михайло якось попросив отця-настоятеля Костянтина, щоб наступна ╕кона, над якою Михайло тод╕ саме працював, була передана в ж╕ночий монастир свято╖ Ольги, розташований неподал╕к. Отець Костянтин, звичайно ж, задовольнив прохання свого нового ╕нока - новостворена Михайлом ╕кона в╕дразу ж була передана одному з молодих ченц╕в, який вирушив з цим даром до ж╕ночого монастиря свято╖ Ольги. Коли ж цей молодий монах прибув до ж╕ночо╖ обител╕ з дарунком, то його запросили для передач╕ ╕кони до само╖ настоятельниц╕, яка особисто вир╕шила прийняти дар. Настоятельниця ж╕ночого монастиря свято╖ Ольги мат╕нка Параскева, прийнявши до рук принесену ╕кону, довго милувалася ц╕╓ю святинею, не в змоз╕ в╕д╕рвати очей в╕д ╖╖ неземно╖ краси - це був н╕би кольоровий молитовний п╕снесп╕в, що унаочнював божественну гармон╕ю всесв╕ту.

- Що ж, - коли нарешт╕ в╕д╕рвала оч╕ в╕д ╕кони, звернулася мат╕нка Параскева до монаха, який цю ╕кону прин╕с, - це д╕йсно витв╕р справжньо╖ натхненно╖ Господом в╕ри. Передавай Серг╕╓в╕ подяку, передавай йому велику подяку.

- Якому Серг╕╓в╕? - здивовано заблимав на не╖ очима збентежений монах.

- Як це якому? - ще раз лаг╕дно подивилася на ╕кону настоятельниця. - Автору ц╕╓╖ ╕кони, кому ж ╕ще.

- Але ж цю ╕кону написав... - молодий монах мало не промовився "отець Михайло", але вчасно похопився, згадавши наказ отця Костянтина збер╕гати ╕м"я автора ╕кон в сувор╕й та╓мниц╕. - Тобто, я хот╕в сказати, - т╕льки й м╕г в╕н зн╕яков╕ло пробурмот╕ти, зн╕чено поглядаючи на мат╕нку Параскеву.

- Ти хот╕в сказати, що ╕кону написав ╕нкогн╕то, чи не так? - поблажливо посм╕хнулася мат╕нка Параскева. - Добре, нехай буде так. Передавай, в такому раз╕, велику подяку цьому вашому ╕нкогн╕тов╕. Т╕льки ж обов"язково передавай, зрозум╕в?

- Так, так, зрозум╕в, - закивав головою монах, - аякже, передам обов"язково передам. Аякже.

Таким чином для вс╕х ченц╕в монастирсько╖ брат╕╖ обител╕ святого Миколи ╕нкогн╕то ╖хнього брата ╕конописця Михайла було розкрите повн╕стю: те, що знаменитий художник Серг╕й Богданенко й ╕нок Михайло - це одна й та ж особа, вже не викликало н╕ в кого жодних сумн╕в╕в. Але усв╕домлювали це ченц╕ незалежно один в╕д одного, кожен сам особисто прийшов до цього висновку, жодного слова м╕ж ними не було мовлено на цю тему, тим паче н╕хто н╕коли й словом не натякнув про це самому брату Михайлу.