Вигнання в рай (СИ)

Якщо вже су╓тний, марнотний св╕т втратив такого свого громадянина, як Серг╕й Богданенко за його ж власною, вочевидь, доконечною потребою, то ясно, що в╕дбулось це з необх╕дност╕, в як╕й вбачалась не лише воля самого Богданенка, але й воля сильн╕ша й вища, воля, без яко╖, як в╕домо, й волосина з людсько╖ голови не впаде. Отже, для су╓ти й марнот св╕ту цього раз ╕ назавжди зник Серг╕й Богданенко, а для служ╕ння Богу нав╕чно народився брат у Христ╕ Михайло - ╕ намагатися п╕ддати це сумн╕ву, чи копирсатися в цьому заради угамування су╓тно╖ ц╕кавост╕, було б просто великим гр╕хом. ╤конописець Михайло м╕г спок╕йно почуватися безповоротно прийнятим до братства, тих, хто безоглядно присвятив себе в╕дданому служ╕нню Господу, н╕хто й н╕коли жодним натяком б╕льше не порушить його впевненого спокою у служ╕нн╕ Богу, н╕хто й н╕коли не пос╕╓ в його душ╕ жодного сумн╕ву, аби не дати йому жодного приводу для озирання назад в минуле, вочевидь, дуже болюче для Михайла. Художник Богданенко назавжди помер для цього тимчасового су╓тного св╕ту, але для в╕чного життя народився брат Михайло, якому вже не треба б╕льше помирати.

Так, чернець-╕конописець Михайло був ╕ справд╕ тим самим малярем Серг╕╓м Богданенком, який зник безв╕сти т╕╓╖ злощасно╖ ноч╕ в м╕стечку Першотравневому п╕сля прикро╖ пригоди з ╤рою Федорчук, яка влаштувала тод╕ Серг╕╓в╕ хитромудру пастку, ц╕лком г╕дну ╤риного кумиру, рос╕йсько╖ ╕мператриц╕ Катерини Друго╖, пастку, в яку Серг╕й таки втрапив, хоча все ж йому ╕ вдалося в останню мить, можливо лише завдяки Божому провид╕нню, вислизнути з ц╕╓╖ пастки, не ставши таким чином смертельним знаряддям в руках ц╕╓╖ п╕дступно╖ розбещено╖ д╕вчини, майже д╕вчинки, ╤ри Федорчук. ╤ра Федорчук, Гриня, м╕стечко Першотравневе, веч╕р, н╕ч...

П╕сля того, як в╕н того страшного вечора, ставши випадковим, чи може й невипадковим з огляду на вищ╕ сили, св╕дком розмови Грин╕ з ╤рою щодо самого себе, Серг╕й, вражений до глибини душ╕, ще довго блукав околицями Першотравневого, все глибше й глибше упевнюючись у неможливост╕ свого повернення до омр╕яного життя разом з Оксаною - п╕сля всього, що з ним сталося, це стало просто неможливим. А х╕ба можливим було б для нього життя без Оксани? Ця нерозв"язна суперечн╕сть безперестану тягла Серг╕я в чорну д╕ру чорторию в╕дторгнення можливост╕ подальшого життя - н╕, в╕н ц╕лком усв╕домлював страшенну гр╕ховн╕сть нав╕ть само╖ думки про самогубство, але ця диявольська спокуса одним махом позбавитися вс╕х нерозв"язних, пекучих питань, позбавитися оцього тотального, нелюдського, нестерпного болю, що пожежею захоплював все ╓ство, весь навколишн╕й св╕т... Одним махом! Серг╕й нав╕ть, з╕бравши в кулак всю силу вол╕, п╕д╕йшов тод╕ до р╕чки, витяг ╕з-за поясу подарований Гринею п╕столет ╕ закинув його якнайдал╕ в р╕ку, аби позбавити себе ц╕╓╖ спокуси, що ставала все приваблив╕шою й приваблив╕шою.

Пот╕м Серг╕я захопило пан╕чне непереборне бажання т╕кати, т╕кати зв╕дти якнайскор╕ше, т╕кати якнайдал╕ в╕д ╤ри з ╖╖ сатанинськими ╕мперськими ╕деалами, в╕д доброго м╕льярдера Федорчука, м╕льярди якого й породжують таких, як його небога ╤ра й батюшка Санько, т╕кати в╕д цього батюшки Санька з його облудою, т╕кати якнайскор╕ше ╕ якнайдал╕. Якнайскор╕ше ╕ якнайдал╕! Т╕кати! Т╕кати! Т╕кати!...

Спочатку Серг╕й т╕кав п╕шки, минаючи то перел╕ски, то дороги, то зал╕зничну кол╕ю. Пот╕м в╕н ╖хав... По╖здом?... Автобусом?... Попуткою?... В╕н мало що пам"ятав з того сумбуру втеч╕. Опам"ятався й трохи н╕би прийшов до тями Серг╕й якось одного вечора, опинившись, точн╕ше просто усв╕домивши, що в╕н опинився в якомусь невеликому сел╕. Безтямне, п╕дсв╕доме пан╕чне бажання втеч╕ трохи притлумилось, з"явилось в╕дчуття втоми, смертельно╖ втоми. Пройшовши вулицею села, Серг╕й побачив в одному з с╕льських двор╕в стареньку бабусю, яка на диво, вже вкотре за останн╕й час, здалась йому також схожою на його знайому Горпину Степан╕вну з села Веселого - Серг╕╓в╕ нав╕ть спало на думку, що це добра в╕стка, ╕ що взагал╕ образ Горпини Степан╕вни супроводжу╓ його, немов якась рят╕вна сила, виручаючи в найскрутн╕ш╕ хвилини, а це в свою чергу наводило на думку, що все з Серг╕╓м в╕дбува╓ться не просто так, все в╕дбува╓ться зг╕дно з найвищим провид╕нням.

- Бабуню! - обпершись на слабенький тин ╖╖ об╕йстя, окликнув Серг╕й бабцю мало не з останн╕х сил. - Пуст╕ть, будь ласка, переночувати. Я вам за це грош╕ заплачу, - в╕н опустив руку до кишен╕ й упевнився, що в нього й справд╕ ще ╓ грош╕. В╕н витяг ц╕ грош╕ з кишен╕, подивився на них сам ╕ показав ╖х бабус╕.

- Добривеч╕р, - покинувши сво╓ порання б╕ля невеличко╖ хатинки ╕ наблизившись до Серг╕я, прив╕талась худенька, невисока, одягнена в поношен╕ реч╕ бабуся.

- Добрий веч╕р, - в╕дпов╕в ╖й Серг╕й. - Я кажу, пуст╕ть мене бабуню, будь ласка, переночувати. Я вам за це грош╕ дам, - повторив в╕н сво╓ прохання, знову показуючи затиснен╕ в руц╕ грош╕.