Вигнання в рай (СИ)

- То уяв╕ть соб╕, в такому раз╕, як би оце я, беручи до уваги все, про що ми щойно говорили, взяв би оце та й здер ╕з вас в оплату за розпис вашого храму таку суму грошей, на яку я, принаймн╕, зм╕г би купити соб╕ якийсь дорогий ╕ноземний автомоб╕ль? Як би це виглядало? Що б ви про мене, в такому раз╕, сказали? А я ж бо теж в╕рю в Бога.

- То так, так, твоя правда, - вона довгим дов╕рливим поглядом подивилася Серг╕╓в╕ в оч╕. - Ваша правда, Серг╕ю Михайловичу, ви пробачте вже стару дурну бабу. ╤сус Христос теж бо п╕шки ходив. Пробачте мене, Серг╕ю Михайловичу.

- Та год╕ вам вибачатися, Горпино Степан╕вно. ╤ чого це ви раптом почали розмовляти з╕ мною на "ви"? Ви ж бо почали розмову з╕ мною на "ти", а пот╕м чомусь перейшли на "ви". Взагал╕ то, зазвичай, все в╕дбува╓ться навпаки - спочатку, познайомившись, люди звертаються один до одного на "ви", а вже пот╕м, з часом, переходять на "ти". А оск╕льки ви з самого початку нашо╖ розмови почали звертатися до мене на "ти", як ╕ належить звертатися людин╕ вашого в╕ку до людини мого в╕ку, то я не бачу н╕якого сенсу в тому, щоб ви зараз почали...

- Добре, добре, згодна, - бабуся лаг╕дно поклала на знак згоди свою руку на руку Серг╕я. - Молодий, та розумний. То коли вже так вийшло, то ти зараз трохи зачекай тут на мене. Я зараз швиденько тут коло церкви приберу, я ж бо тут коло церкви щось на зразок наглядача - ╕ приберу тут завжди, ╕ отцев╕ Михайлу при нагод╕ допоможу, та й за охоронця я тут, бо й живу ж я тут таки, ось моя й хата, - показала вона на невелику хатинку, що стояла неподал╕к в╕д церкви. - Ран╕ше моя хата була останньою на наш╕й вулиц╕, а тепер остання на наш╕й вулиц╕ церква, а моя хата передостання, так що я тепер ще й, так би мовити, охоронець нашого храму. Хоча тако╖ старо╖ баби навряд чи злод╕╖ перелякаються, та мен╕ дали, про всяк випадок, ось що, - бабця витягла з кишен╕ старенький моб╕льний телефон. - Так то я не дуже розбираюсь, що воно в ц╕й техн╕ц╕ до чого, а, вт╕м, знаю, що, коли т╕льки натисну на кнопку "три", то мен╕ завжди в╕дпов╕да╓ отець Михайло. А сплю я вноч╕ абияк, стареч╕ немоч╕, турботи та спогади перевертають мене з боку на б╕к ц╕лими ночами, так що й непоганий ╕з мене н╕чний сторож, а як, не дай Бог, яка пригода трапиться, то я в╕дразу натисну на "три", - показала вона вказ╕вним пальцем на телефон, - пов╕домлю в╕дразу отця Михайла, а в╕н вже дал╕ все влашту╓. Ось так ось воно. А зараз я швиденько тут б╕ля церкви приберу, поп╕дм╕таю, а пот╕м п╕демо до мене, я тебе з дороги нагодую, в╕дпочинеш...

- Добре, добре, - кинув Серг╕й навздог╕н бабус╕, яка швиденько подр╕бот╕ла до церкви, розхитуючи на ходу, мов старенька качечка, сво╓ худеньке сухе т╕ло й розв╕юючи на в╕тр╕ сиве до б╕лизни волосся, що вибивалося з-п╕д б╕ло╖ хустки: "Наче кульбабка, - подумалося Серг╕╓в╕. - ╤ для чого ти оце влаштував тут цю, наче з дешево╖ оперетки, сцену - велика людина з Ки╓ва, як будете зустр╕чати, - дор╕кнув в╕н соб╕ подумки. - Для кого ти оце роз╕грав цю ком╕чну п"╓су одного актора - для одного глядача, для ц╕╓╖ невинно╖, на╖вно╖ бабц╕? ╤ справд╕, прямо таки Штепсель ╕ Тарапунька, а не художник, який з╕брався розписувати храм Божий... Прости мен╕, Господи, цей невинний жарт."

- А може вам допомогти? - крикнув Серг╕й, коли побачив, як баба Горпина, д╕ставши з в╕д╕мкнуто╖ нею п╕дсобки нехитре причандалля для прибирання, почала п╕дм╕тати красиво викладений тротуарною плиткою при-церковний майданчик, до якого вела, викладена такою ж красивою плиткою дор╕жка в╕д самого центру села. Н╕ церква, н╕ майданчик не були огороджен╕, навпаки, навколо церкви, п╕д деревами, що росли поряд, стояли красив╕ лави, на яких завжди всякий м╕г би посид╕ти й в╕дпочити, милуючись храмом ╕ думаючи про Бога. ╤ хоча см╕тити б╕ля святого м╕сця навряд чи хто наважився б, та все ж ознаки щоденно╖ присутност╕ тут людей були пом╕тн╕, й баба Горпина щодня знову й знову приводила тут все до ладу: "наводила красу Божу", - як вона сама говорила.

- Нащо ж ти мен╕ ще допомагати будеш, - говорила Горпина Степан╕вна до Серг╕я, одночасно п╕дм╕таючи навколо церкви, - я сама ж бо допомагаю Господу, ╕ це для мене не тяжка робота, а велика рад╕сть ╕ щастя, за це Господь, може, й да╓ мен╕ в╕ку й здоров"я. А ти, допоможу, допоможу...

2.

- Ось ╕ мо╖ хороми, - обвела поглядом баба Горпина сво╓ об╕йстя, коли, зак╕нчивши прибирання церкви, п╕двела Серг╕я до сво╓╖ хати, обнесено╖ шиферною загородою. - Та заходь, не б╕йся, - махнула вона рукою на маленького цуцика, який вискочив через в╕дчинену бабцею хв╕ртку ╕ кинувся з гавкотом до Серг╕я, в╕д чого той мимов╕льно сахнувся, - Кузько у мене добрий песик, в╕н н╕кого не куса╓, в╕н у нас т╕льки гавка╓, чи не так, Кузько? - Кузько у в╕дпов╕дь перестав гавкати ╕ закивав хвостиком.

- Кузько, Кузько, гарний песик,- Серг╕й нахилився ╕ погладив руд╕ кучер╕ песика, що п╕дб╕г ╕ зац╕кавлено обнюхував незнайомця, киваючи хвостом.