Вигнання в рай (СИ)

Вони зайшли в досить простору к╕мнату гарно осв╕тлену трьома в╕кнами ╕ непогано вмебльовану: там був диван, комод, дв╕ шафи, кр╕сло, дек╕лька ст╕льц╕в ╕ на п╕дставц╕ стояв телев╕зор, щоправда, старенький, але кольоровий, на п╕длоз╕ лежав килим, теж не вельми новий, зважаючи на потерт╕сть.

- Оце ╕ ╓ моя зала, - гордовито обвела поглядом к╕мнату бабуся. - Оце й диван тут ╓, можеш тут поки що в╕дпочити. Та ти не соромся, як кажуть, будь як вдома, - звернулася вона до Серг╕я, побачивши, що той дещо зн╕чено зреагував на ╖╖ пропозиц╕ю. - Давай, розташовуйся тут, не переймайся. Ось диван, с╕дай, лягай, будь ласка, в╕дпочивай, а я тоб╕ телев╕зор ув╕мкну, - вона ув╕мкнула телев╕зор. - Ось тут зараз якраз концерт ╕де, по цьому каналу часто гарн╕ концерти показують, хоча, якщо ти хочеш, можеш пошукати щось на ╕нших каналах...

- Та н╕, н╕, все добре, нехай буде концерт, - заспоко╖в Серг╕й бабусю, що не на жарт розметушилася, - мен╕, взагал╕ то, все одно, я таки д╕йсно дещо втомився сьогодн╕. З самого ранку на ногах. Транспорт, вокзал, електричка... Так що я справд╕ таки наважуся скористатися вашою пропозиц╕╓ю ╕ трохи таки в╕дпочину, - в╕н взяв сво╖ вал╕зи, поставив ╖х у куток, а сам с╕в на диван.

- От ╕ добре, от ╕ добре, - зрад╕ла бабуня. - То ти поки що тут в╕дпочивай, а я тим часом щось приготую попо╖сти. В╕дпочивай, - вона вийшла з к╕мнати ╕ обережно зачинила за собою двер╕, але пот╕м знову трохи прочинила ╖х ╕ рад╕сно кивнула Серг╕╓в╕ головою. - В╕дпочивай, в╕дпочивай, - ╕ знову зачинила двер╕.

"Оце тоб╕ й пригода, не думав не гадав, що моя тут поява почнеться таким ц╕кавим чином, - подумалося Серг╕╓в╕, коли в╕н, зручно вмощуючись, л╕г на диван. - От так бабуня. Баба Горпина. Горпина Степан╕вна. А вт╕м, не погана, власне пригода, ╕ бабуня теж н╕чого соб╕, так що скаржитися тоб╕, великий столичний художнику, нема╓ на що", - розм╕рковував в╕н соб╕, засинаючи ╕ спостер╕гаючи, як круговерть запального народного танку, який в цей час показували по телев╕зору, поступово розпливалася в його др╕мотн╕й св╕домост╕ у вир багатобарвно╖ казково╖ строкатост╕ сьогодн╕шнього дня, де були ╕ вран╕шня метушня столичного вокзалу, ╕ за-в╕конне мелькання пейзаж╕в в електричц╕, перем╕шане з розмовами пасажир╕в, ╕ казкова багатобарвн╕сть новозбудованого храму, ╕ дбайлива метушня Горпини Степан╕вни...

- Прокидайся, прокидайся, - долинув до Серг╕╓во╖ св╕домост╕ ласкавий голос Горпини Степан╕вни, - об╕д вже на стол╕, пора вже прокидатися, - лаг╕дно розбуркувала вона сонного гостя, який поступово виринав ╕з глибокого, але короткого сну, - пора вже тоб╕ й попо╖сти, сьогодн╕ ж, мабуть ╕з самого ранку маково╖ росинки в рот╕ не було, а в мене вже все на стол╕...

- Так, так, - остаточно прокинувшись, в╕дпов╕в Серг╕й, с╕в на диван╕ ╕ потер долонями обличчя, остаточно розв╕юючи залишки сну, - я тут, зда╓ться заснув...

- Поспав, поспав годинку з дороги. Але пора вже прокидатись, а то, якщо вдень виспишся, то вноч╕ не захочеться спати, та й об╕д вже на стол╕, голодний же, мабуть.

- Та зранку випив кави.

- Кави в╕н випив, - саркастично подивилась бабуся, - п╕шли вже скор╕ше за ст╕л.

- Добре, добре, дякую, зараз ╕ду. Просто якось спросоння ще апетит про себе не дуже нагаду╓. Мен╕ б умитися.

- Так, так, звичайно. Зараз я тоб╕ й рушника д╕стану, - п╕шла вона до шафи, в╕дчинила ╖╖ ╕ почала там порпатись.

А Серг╕й тим часом озирнувся уважн╕ше. В хат╕ було охайно, прибрано, все стояло на сво╖х м╕сцях, кругом н╕ пилиночки. В належному ╖й кут╕ - ╕кона Божо╖ Матер╕, на ст╕нах - св╕тлини р╕дних ╕ близьких. Взагал╕, все було так, як ╕ належить бути в звичайн╕й селянськ╕й хат╕, де живе старенька бабуся : цей стародавн╕й образ Божо╖ Матер╕, ц╕ пожовкл╕ св╕тлини на ст╕нах, ц╕ в╕зерунчат╕ занав╕сочки на в╕кнах, ц╕ гаптован╕ скатерки на меблях - все дихало такою знайомою, такою р╕дною стародавньою доброзвичайн╕стю, викликаючи щемлив╕ дитяч╕ спогади, адже все це так нагадувало оселю його, Серг╕╓во╖, р╕дно╖ бабус╕, давно вже померло╖ баби Килини, Килини Андр╕╖вни, яка жила п╕д Ки╓вом, ╕ в яко╖ Серг╕й проводив досить багато часу, особливо на кан╕кулах, оск╕льки виростав безбатченком з одною лише мат╕р"ю, яка б╕дкалася, працюючи на дек╕лькох роботах, аби прогодувати себе ╕ сина. Та й бабуся Горпина так була схожа на бабусю Килину - цей метушливий почовг при ходьб╕ з характерним розгойдуванням худенького т╕ла, так як чимчику╓ качечка, ця самозречена турботлив╕сть про ╕нших, ця прониклива доброта, що вилива╓ться з очей щедрим сонячним потоком...

- Ось, тримай, - подала Горпина Степан╕вна Серг╕╓в╕ чистий вишитий рушник, якого видобула щойно ╕з надр шафи, - це я ще д╕вкою вишивала, на в╕но соб╕, - розлила вона щедроту сво╓╖ доброти у щир╕й посм╕шц╕.