Вигнання в рай (СИ)

Серг╕й, нев╕домо чому, був якось трохи прикро вражений зв╕сткою про те, що отець Михайло, виявля╓ться, ма╓ власне авто. Якось це не зовс╕м в"язалося з його власними переконаннями й уявленнями про те, яким повинен бути духовний наставник, ╕ як в╕н повинен себе поводити в такий скрутний для народу час, як зараз. Та й якось не схоже було це на того побожного чолов╕ка, отця Михайла, який особисто при╖здив до Ки╓ва умовляти Серг╕я зайнятися розписом ╖хнього храму. Отець Михайло тод╕ д╕йсно таки справив таке враження на Серг╕я, що той негайно вир╕шив тут таки ╖хати в село Веселе, в╕дклавши вс╕ сво╖ справи. А вт╕м, отцев╕ Михайлов╕, зважаючи на розпорошен╕сть його пастви по далеких селах, ╕ справд╕ таки просто необх╕дний був автомоб╕ль, вир╕шив Серг╕й. "Та й взагал╕, - думав в╕н соб╕, - автомоб╕ль в наш час - це ж не розк╕ш, а зас╕б пересування, ╕ мати автомоб╕ль в наш час - це, взагал╕ то, те ж саме, що мати , наприклад, холодильник, чи телев╕зор, це просто необх╕дна в дом╕ р╕ч", - старався Серг╕й сам себе переконати й погамувати непри╓мне почуття, що в╕н н╕бито у чомусь незаслужено звинуватив достойну людину, але тут же подумки розсм╕явся над сво╖ми переконуваннями самого себе, згадавши, що це якраз його мама такими самими словами переконувала самого Серг╕я, умовляючи придбати хоч якийсь автомоб╕ль, а в╕н у в╕дпов╕дь на це незворушно доводив, що в час, коли весь народ, можна сказати, б╕ду╓, мати вс╕ляк╕ розкош╕, в тому числ╕ й автомоб╕ль, просто непристойно. Мабуть мама таки була права, називаючи Серг╕я занадто вже вимогливим до людсько╖ природи, ╕ доводячи, що такий його юнацький максимал╕зм просто таки не личить такому дорослому, можна сказати, вже в л╕тах, чолов╕ков╕.

- ... То ти чу╓ш, що я тоб╕ кажу, - вив╕в Серг╕я з його легко╖ задуми голос Горпини Степан╕вни, - чи про що ти зараз оце дума╓ш?

- Так, так, вибачте, Горпино Степан╕вно, задумався трохи, це з╕ мною бува╓ ╕нод╕. Але нам, художникам, таке треба вибачати, сам╕ розум╕╓те. Так що ви мен╕ хот╕ли сказати?

- Та я кажу, що залишайся в мене жити, поки будеш у нас. М╕сця в мене в хат╕ вистача╓, ╖сти-пити ╓ що, та й молочко, що тоб╕ так сподобалося поряд, ╕ храм тут таки п╕д боком, та ще й тут таки поряд, - бабуся показала рукою, - просто перейдеш дор╕жкою через м╕й город - ╕ Дн╕про, купайся ск╕льки завгодно.

- Так, так умови просто чудов╕, що там ╕ казати, - завагався якось Серг╕й. - Я б, звичайно, не проти.

- То в чому ж р╕ч? - бабця пом╕тила його нер╕шуч╕сть.

- Просто, розум╕╓те, я взагал╕ то думав зупинитися в отця Михайла. Наск╕льки я зрозум╕в з нашо╖ з ним розмови, в╕н теж тако╖ думки, в╕н же одинак, живе самотою, як я зрозум╕в? Це по-перше. А по-друге, ви ж сам╕, Горпино Степан╕вно, говорили, що до вас при╖жджають ваш╕ р╕дн╕, щоб допомогти вам по господарству - чи не заважатиму я в такому раз╕ ╖м ╕ вам?

- Он ти про що. То щодо отця Михайла, в╕н д╕йсно таки одинак, як померла його дружина, Ольга Петр╕вна, то з тих п╕р Михайло Архипович, отця Михайла нашого, якщо не зна╓ш, звати так, Михайло Архипович Князенко.

- Так, так, звичайно, знаю.

- Так от, в╕н, виходить так що й справд╕ одинак. Але ж пок╕йна його дружина залишила Михайлов╕ Архиповичу донечку, Оксану.

- Але ж, як мен╕ в╕домо, вона черниця?

- Так, так, правда твоя, Оксаночка у нас в Христових наречених ходить, прикликав ╖╖ Господь до служ╕ння. Але ж монастир - не в"язниця, ╕ Оксана частенько в╕дв╕ду╓ батька, а ╕нод╕ й довгенько таки живе тут у нього, коли треба допомогти по господарству. А зараз - вам, м╕ським жителям, це, мабуть, нев╕домо - саме час поратися на город╕ - травень - ╕ ог╕рочки треба посадити, ╕ пом╕дорчики, пополивати все, поки прийметься добре, та й картопельку прополоти та обгорнути саме час, ╕ все таке ╕нше. Одне слово, тут вона якраз зараз, Оксана, у батька живе й пора╓ться по господарству. А щодо мо╖х р╕дних, то вони д╕йсно при╖жджають до мене на пом╕ч, але при╖жджають вони не надовго, зазвичай на вих╕дн╕, ╕ м╕сця, хоч ╕ хата моя вида╓ться невеликою, вистача╓ вс╕м, ╕ в хат╕ на дол╕вц╕ стелемось, ╕ ще й прибуд╕вля за хатою ╓, ран╕ше, коли я тримала корову, там с╕но було, ╕ вс╕ так любили виспатись на с╕н╕, а тепер там стоять л╕жка, ╕ вл╕тку теж дуже гарно там спати на св╕жому пов╕тр╕. Так що, як на╖дуть мо╖, то м╕сця вс╕м вистача╓, ╕ тоб╕ вистачить - одним менше, одним б╕льше, н╕хто й не пом╕тить.

- Що ж, переконали, - Серг╕й розв╕в руками, - я з великим задоволенням залишуся у вас, якщо отець Михайло не буде проти цього, якщо в╕н не образиться на те, що я зупинюся не в нього.

- А чого б йому бути проти, чого б йому ображатися? Та й Оксаночка ж зараз якраз тут живе.

- Та й вам же, Горпино Степан╕вно, зайва коп╕йчина не завадить, пенс╕я ж у вас не дуже...

- Яка пенс╕я, яка зайва коп╕йчина, я щось не второпаю про що ти це говориш.

- Та за квартиру ж я вам заплачу. Що ж я тут даром житиму, турбуватиму вас. Об╕ди мен╕ ще ж треба готувати...