Вигнання в рай (СИ)

Сонце над селом Веселим вже давно перемайнуло полудневу вершину ╕ почало вже сво╓ поступове сходження вниз до зах╕дного пругу, передв╕щаючи прекрасний весняний веч╕р. Хоча Серг╕й ╕ намагався переконати Горпину Степан╕вну, щоб вона лише розпов╕ла йому, як д╕йти до осел╕ отця Михайла, а вже в╕н, Серг╕й, сам д╕станеться до панотця, в╕дбуде там належну гостину й обов"язково повернеться, р╕шуче налаштована бабуся не здалася н╕ на як╕ умовляння ╕ наполягла таки на тому, щоб особисто супроводжувати Серг╕я. Загалом тихе й спок╕йне, село в цей передвеч╕рн╕й час все ж дещо пожвав╕шало: верталися додому з роботи люди, малеча п╕сля школи й виконання домашн╕х завдань висипала на вулиц╕ побавитися дитячими веселощами, а старш╕ парубки й д╕вчата гуртувалися помалу до знадливих травневих веч╕рн╕х гулянок. Баба Горпина, супроводжуючи Серг╕я, безугавно розпов╕дала про все, чим живе село, особливо ж задоволено вона в╕талася з людьми, як╕ виходили з╕ сво╖х двор╕в назустр╕ч, очевидно, опов╕щен╕ про при╖зд художника Мотрею Микит╕вною. Горпина Степан╕вна, кожного разу, прив╕тавшись, належним чином в╕дрекомендовувала Серг╕я односельчанам ╕ навза╓м кожному односельчанину представляла Серг╕я, пот╕м ще трохи п╕дтримувала поважну розмову, додержуючи неписаного селянського дипломатичного протоколу, ╕ вони знову вирушали дал╕, потроху наближаючись до мети свого походу - осел╕ отця Михайла.

- А ось ╕ вона, оселя Михайла Архиповича, - коли вони з Серг╕╓м, д╕йшовши вже до центру села головною вулицею, звернули в б╕чну вуличку, кивнула Горпина Степан╕вна в б╕к ошатно огородженого красивим тином охайного цегляного будинку. - Оце тут в╕н ╕ мешка╓, панотець наш Михайло, ось ╕ машина його б╕ля двору сто╖ть - значить в╕н точно вдома, - додала вона, звернувши Серг╕╓ву увагу на стареньк╕ "Жигул╕" першо╖ модел╕ синього кольору, що стояли за кущем бузку, який р╕с б╕ля панотцевого двору, ╕ тому Серг╕й не в╕дразу пом╕тив автомоб╕ль.

╤ щойно вони з бабусею наблизилися до вор╕т, як ╕з в╕дчинено╖ хв╕ртки назустр╕ч ╖м вийшов ╕ сам отець Михайло - високий широкоплечий чолов╕к з довгим русим волоссям ╕ охайно п╕дстриженими вусами з бор╕дкою, одягнутий у просту с╕ру куртку ╕ потерт╕ джинси.

- А, Серг╕ю, - радо простягнув в╕н руки назустр╕ч гостям. - Нарешт╕, нарешт╕ ви до нас зав╕тали. Дуже, дуже радий вам. Нарешт╕, - оч╕, все його обличчя сяяли щирою прив╕тн╕стю, яка св╕дчила, що Михайло Архипович д╕йсно був радий.

- Я теж, дуже, дуже радий, - в╕тально потискаючи руку панотцев╕, теж з╕ щирою рад╕стю в╕дпов╕в Серг╕й. - Тим б╕льше радий, що вже познайомився з деякими вашими прихожанами, - показав в╕н на бабу Горпину.

- Горпино Степан╕вно, то ви вже встигли познайомитися з нашим гостем? - перев╕в погляд на стареньку панотець.

- Ми не лише познайомились, а вже стали добрячими друзями, - в╕дпов╕в за бабцю Серг╕й. - Просто я при╖хав до вашого села ще зранку, ╕ встиг уже дещо познайомитися з вашим селом ╕ з вашими односельцями, храм, до реч╕, вже оглянув.

- Так, так, а я, як на те, - з вибачливим виразом на доброму обличч╕ промовив отець Михайло, - сьогодн╕ ц╕лий день не був удома. У Семена Бондаря дружина Клава заслабла не на жарт, а живуть вони далеченько в╕д ус╕х благ цив╕л╕зац╕╖ на хуторц╕ в п╕втора десятка будинк╕в, так що довелося зранку взяти нашого л╕каря з м╕сцево╖ д╕льнично╖ л╕карн╕, по╖хати до Бондар╕в, на "швидку допомогу" у нас, зна╓те, бензину не вистача╓. Мар╕я Дмитр╕вна, терапевт наш, оглянула Клаву, а в не╖ ╕ тиск дуже високий, ╕ з серцем щось негаразд, так що довелося в╕двозити Клаву до районно╖ л╕карн╕. А там доки все оформили, доки л╕кар╕ зробили перш╕ призначення, доки вир╕шили питання з л╕ками, л╕ки ж бо в л╕карн╕ теж в╕дсутн╕... Одне слово, так ц╕лий день ╕ довелося про╖здити, а ви тут доки, виявля╓ться, вже чека╓те на мене.

- Та я ╕ не думав нудьгувати без вас, - заспоко╖в його Серг╕й. - Я ж вам кажу, що мен╕, на щастя, якраз нагодилася Горпина Степан╕вна. Вона мен╕ ╕ про церкву розпов╕ла, ╕ в гост╕ запросила, ╕ нагодувала, ╕ в╕дпочив я в не╖. Так що, нар╕кати мен╕ не доводиться.

- В такому раз╕, я дуже радий, запрошую вас до господи, - гостинним жестом показав на св╕й будинок отець Михайло. - Ось т╕льки загоню в гараж свого "кадилака", - показав в╕н на "Жигул╕", ╕ п╕д╕йшовши до автомоб╕ля, лаг╕дно поклав руку на каб╕ну ╕ додав: - поставлю на н╕ч на в╕дпочинок свою стареньку "коп╕╓чку", вона бо сьогодн╕ н╕вроку соб╕ попрацювала.

- Старенька то вона, може, й старенька, - оц╕нюючим поглядом ковзнув по автомоб╕лю Серг╕й, - а вигляда╓ досить таки непогано, як на св╕й в╕к. Дуже добре вигляда╓. Як новенька.