Вигнання в рай (СИ)

- Ти що образити мене хочеш? Заплатить в╕н мен╕! - обурено, наче ╖й запропонували щось непристойне, вигукнула бабця. - Та як у тебе язик повернувся! Ти он яку справу при╖хав до нас робити, до нас як поставився, а я буду з тебе грош╕ брати?

- Вибачте, вибачте, - примирливо п╕дняв руки догори Серг╕й, - я не хот╕в вас образити.

- Та чи ви тут сваритеся вже, такими вже р╕дними стали, що вже й сварка м╕ж вами, - ╕ Серг╕й, ╕ Горпина Степан╕вна одночасно повернули голови в напрямку вх╕дних дверей, де на пороз╕ з"явилася опасиста кругловида ж╕нка рок╕в шестидесяти в строкатому платт╕.

- А-а-а, ось ╕ Мотя прийшла, - кивнула в б╕к ж╕нки Горпина Степан╕вна. - Це ж сус╕дка моя, Мотря Микит╕вна, це ж вона, Серг╕ю, пригощала тебе молочком.

- Так, так, - рад╕сно закивала у в╕дпов╕дь сус╕дка, - оце заб╕гла на хвильку поц╕кавитися, чи сподобалося вам мо╓ молочко.

Серг╕й з Горпиною Степан╕вною порозум╕ло перезирнулися, даючи одне одному знати, що вони обидва добре втямили причину Мотиного приходу: було ц╕лком ясно, що Мотря Микит╕вна п╕сля приходу Горпини Степан╕вни, коли д╕зналася про Серг╕я, в╕дразу ж подалася по селу розповсюджувати сенсац╕йну зв╕стку про при╖зд знаменитого художника, який буде розписувати ╖хн╕й храм, - ще б пак, розпов╕сти односельчанам першою про таке! Але розпов╕даючи про Серг╕я, Мотря Микит╕вна, мабуть, не змогла таки втриматися в╕д того, щоб хоч дек╕лька раз╕в не сказати таку спокусливу сакраментальну фразу "сама його бачила", хоча й говорила вона це, очевидно, як добросов╕сна опов╕сниця, не без докору сумл╕ння. ╤ ось, щоб заспоко╖ти сво╓, трохи постраждале сумл╕ння, Мотря Микит╕вна й прийшла зараз до сус╕дки, щоб ╕ насправд╕ таки на власн╕ оч╕ побачити Серг╕я.

- Та ти заходь, заходь, Мотю, проходь, с╕дай, - запрошувала баба Горпина сус╕дку, яку вт╕м можна було й не запрошувати, вона й так пройшла до столу, в╕дсунула ст╕лець ╕ прис╕ла б╕ля столу. - А ми оце з Серьожею, - посм╕хнулася Горпина Степан╕вна в б╕к Серг╕я, п╕дкреслюючи перед сус╕дкою таким звертанням до знаменитого художника дружн╕ з ним в╕дносини, - трохи д╕йсно таки не порозум╕лися, трохи справд╕ не посварилися. Ти т╕льки уяви соб╕, Мотю, говорить, що заплатить мен╕ за квартиру, якщо житиме тут у мене, поки розписуватиме наш храм! Уявля╓ш соб╕ таке?

- Оце так. Оце ви, справд╕ таки, придумали, - широко розплющеними в╕д здивування очима подивилася Мотя на Серг╕я, як на якогось незрозум╕лого дивака. - Та що ж ми тут бузув╕ри як╕сь, чи що. Будемо ще й грош╕ з вас дерти? Оце так!

- Та год╕, год╕ вже вам, - примирливо подивився на обох сус╕док Серг╕й, - будемо вважати це непорозум╕ння вичерпаним. Як то кажуть, хот╕лося як краще, а вийшло як завжди. Будемо вважати, що н╕чого я вам не пропонував.

- Ти бачиш, який розумний, - звернулась задоволено баба Горпина до Мот╕, - я ж тоб╕ казала, який в╕н розумний, - ╕ обидв╕ сус╕дки значуще похитали головами на знак згоди, хоча Серг╕й так ╕ не зрозум╕в, в чому так вже виявилася його великорозумн╕сть, а тим часом все одно бути розумним було таки краще, ан╕ж навпаки. - А до реч╕, - похопилася Горпина Степан╕вна, - ти не зна╓ш, чи отець Михайло повернувся вже додому?

- Так. Я оце якраз поверталася додому, - дов╕рливо проказала Мотря Микит╕вна, мимов╕льно видаючи свою м╕с╕ю опов╕сниц╕ односельчан щодо при╖зду Серг╕я, - а була я в центр╕, у Гал╕ Стронихи, то бачила, що отець Михайло якраз ╖хав додому.

- От ╕ добре. А ми оце збиралися якраз ╕з Серг╕╓м до панотця, бо ж Серг╕й вже давненько в сел╕, а до отця Михайла все ще не зав╕тав, - пов╕льно ╕ якнайдох╕длив╕ше проказала вона Мот╕, яка щойно т╕льки п╕дсунула свого ст╕льця поближче до столу, ╕ зручно на ньому вмощуючись, очевидно, готувалася вже до насолоди тривалою, дов╕рливою, докладною, ц╕кавою розмовою. - Так що вибачай, Мотю, нам зараз доведеться п╕ти з дому. ╤ншим разом поговоримо.

- Ну от, - скрушно сплеснула в долон╕ Мотя, - т╕льки я зайшла, як вам вже йти треба. То скаж╕ть же, будь ласка, молочко мо╓ вам хоч сподобалося? - вир╕шала вона хоча б таким чином, хоча б на мить продовжити таку бажану розмову.

- Не те слово, ще б не сподобалося ваше молочко, - вир╕шив Серг╕й похвалою якось винагородити свою нову сус╕дку за ╖╖ незд╕йснену мр╕ю про довгу дов╕рливу розмову. - Такого молочка я зроду ще не пив. Хоча, може, в дитинств╕ й пив щось под╕бне, коли жив у сво╓╖ р╕дно╖ бабус╕, Килини Андр╕╖вни, на сел╕. Сама вона корову не тримала, бо була вдовою, як ╕ Горпина Степан╕вна зараз, а брала моя бабуся молоко теж у сво╖х сус╕д╕в, теж гарне було молоко, але ваше молоко, Мотре Микит╕вно, просто таки незр╕внянне, смачне, духмяне, солодке, не молоко, а нектар. Дуже гарне.

- От ╕ добре, от ╕ добре, - аж зашар╕лася в╕д задоволення Мотря, - пийте ж мого молочка ск╕льки вам заманеться. Пийте до схочу. ╤ не здумайте мен╕ нав╕ть натякати про грош╕, - жарт╕вливо пригрозила вона Серг╕╓в╕ пальцем, - за грош╕ я вам не дам н╕якого молока, нав╕ть ╕ не думайте.

3.