Вітер у вербах

— Слухай мене, Жабсе! — рішучим тоном заговорив Ондатр. — Щойно ми дістаємося міста, ти йдеш у поліцейський відділок і з’ясовуєш усе, що вони знають про автомобіль і його власника, а потім пишеш на нього скаргу. Після цього тобі треба сходити до коваля чи колісного майстра та домовитися, щоб вони доправили фургон додому та привели до ладу. Трохи часу на це знадобиться, проте поломки не такі вже й безнадійні. А ми з Кротом підемо на заїжджий двір, винаймемо кімнатки, щоб було де дочекатися, поки полагодять фургон. Та й тобі відпочити не зашкодить після такого потрясіння.

— Відділок! Поліція! Скарга! — мимрив розгублений Жабс. — Ви хочете, аби я скаржився на це прекрасне, небом послане видіння, якого був удостоєний?! Лагодити фургон?! Все, з фургонами віднині покінчено! Ані бачити його, ані чути про нього я більше не хочу. Ех, Ондатрику! Красно дякую тобі, що ти погодився поїхати зі мною! Інакше я б нікуди не поїхав і не побачив би його — цього лебедя, проблиск сонця, стрімку блискавицю! Не почув би його чарівливого голосу, не відчув би його неповторного запаху. Дякую, друзі мої найщиріші, то все ваша заслуга!

Ондатр у розпачі обернувся до Крота.

— Бачиш? — запитав він, ніби й не було між ними Жабса. — Геть звихнувся бідака. Ну все, з мене досить. Як дістанемося міста, відразу вирушаємо на станцію, і якщо нам пощастить, то сьогодні ж увечері сядемо на поїзд, який доправить нас на річку. І щоб ти ще хоч раз побачив, щоб я просто так кудись подався з оцим ворохобником!..

Він невдоволено форкнув і решту нелегкої дороги спілкувався з Кротом.

Діставшись міста, вони відразу рушили до станції, запроторили Жабса до залу чекання для другого класу, встромили носильникові двопенсовик і наказали очей із Жабса не спускати. Шкапу залишили на заїжджому дворі та докладно пояснили, що робити з фургоном і його вмістом. Небавом тихохідний поїзд висадив їх на станції неподалік від Жабс-Холу, і Кріт з Ондатром провели зачарованого Жабса, немов якого сновиду, до самісіньких дверей, тоді завели в дім та наказали домоправителю нагодувати його, роздягнути й покласти спати. Здавши підопічного, звірята вивели з-під навісу свого човна, спустилися по річці додому, і коли вони нарешті сіли за вечерю у затишній Ондатровій вітальні понад річкою, на превелику втіху господаря, на вулиці була вже глупа ніч.

Наступного дня Кріт спав допізна, цілий день був у доброму гуморі, а ввечері подався на риболовлю. Тут його й знайшов Ондатр, який ходив до друзів побазікати, а тепер, нікуди не поспішаючи, прогулювався понад річкою.

— Чув новину? — запитав він. — На всьому березі про неї тільки й говорять. Жабс ранковим поїздом поїхав до міста і замовив там собі величезного й дуже дорогого автомобіля.

Розділ третій ДИКИЙ ПРАЛІС

Кріт уже давно мріяв зазнайомитися з Борсуком. Йому доводилося багато чути про цього звіра, і всі говорили про нього як про вельми поважного мешканця лісу. Мало хто бачив Борсука на власні очі, проте його невидима присутність відчувалася всюди. Кріт уже не раз закидав Ондатрові про своє бажання познайомитися, але той щоразу відбувався відмовками.

— Рано чи пізно він сам нас знайде, — казав Ондатр. — Аякже! Ось тоді я вас і познайомлю. З усіх моїх знайомих він найкращий! Але тобі доведеться приймати його не тільки таким, яким він є, але й тоді, коли він є.

— Ну, може, запросити його на обід, абощо? — допитувався Кріт.

— А він не прийде, — просто пояснив Ондатр. — Борсук на дух не терпить ні компаній, ні запрошень, ні обідів — нічого подібного.

— Тоді, може, нам до нього завітати? — не здавався Кріт.

— Ні, я просто певен, що він буде прикро вражений, — відказав Ондатр, помітно нервуючи. — До твого відома, Борсук дуже вразливий, і цим його можна скривдити. Мені й на гадку ніколи таке не спадало — взяти та й присунути до нього додому, хоча, по правді кажучи, що ж тут поганого? Та хай там як, а ми не зможемо на це піти. Ні, навіть не думай про таке! Бо він живе в самісінькому серці Дикого Пралісу.

— А хоч би й так, що тут такого! — наполягав Кріт. — Ти ж сам казав колись, що не такий страшний цей Дикий Праліс, як про нього плетуть.

— Казав, я й зараз це кажу, — не став сперечатися Ондатр. — І все ж таки, гадаю, саме зараз потикатися туди не слід. Тільки не зараз. Шлях туди неблизький, та й він навряд чи сидітиме вдома о такій порі. Я пропоную нікуди не йти, а одної прекрасної днини він знайде тебе сам.

Хоч-не-хоч, а таки довелося Кротові погодитися з Ондатром. Проте Борсук навіть не думав з’являтися, а кожен новий день приносив нові розваги, і ще, здавалося, не так давно буяло літо, а тут уже взялися холод, приморозки та розбиті стежки, і більшу частину дня звірята не потикали носів із дому. Потяглися довгі дні, бурхливі води линули повз вікна хати, тож про веслування поки що довелося забути, і Кріт став ловити себе на тому, що думки його знову й знову повертаються до самотнього сірого Борсука, чия відлюдькувата нора ховалася десь у самісінькому серці Дикого Пралісу.