Вітер у вербах

— Так і є! — вигукнув Щур. — Я морський щур, це чиста правда, порт, відкіль я родом, зветься Константинополь, хоча і там я теж не дуже свій, бо розмовляю не так, як усі. Ти чув про Константинополь, друже? Чудове місто, і давнє, і знамените. Мабуть, тобі доводилось чувати про Сігурда, короля Норвегії, який приплив туди шістдесятьма кораблями. Він і його воїни проскакали вулицями міста, що були вбрані на їхню честь у пурпур і золото, а імператор та імператриця спустилися до нього на корабель і бенкетували разом з ним. Коли Сігурд повертався додому, багато його воїнів-варягів залишилося у Константинополі, вступило до імператорської гвардії, і мій прапращур, також родом із варягів, залишився там, на кораблі, що його Сігурд дарував імператору. Весь наш рід ходив у мореплавцях, і це не дивно. І місто, в якому я народився, така ж моя домівка, як і будь-яке місто від Константинополя до Лондонської річки. Я знаю їх, вони знають мене. Висади мене в якійсь із їхніх гаваней чи набережних, і я вже знову вдома.

— Ти, мабуть, дуже багато плаваєш, — сказав Ондатр, якого все більше розбирала цікавість. — Землі не бачиш місяцями, буває, що харчі закінчуються, економиш навіть на воді, розчиняєшся в безкрайньому океані й усе таке, правда?

— Анітрохи! — вигукнув Морський Щур, і то була щира правда. — Те життя, яке ти щойно описав, то зовсім не для мене. Я пасажир торгового судна, а воно ходить уздовж берега. Ми майже ніколи не втрачаємо з поля зору землю. Берегові розваги та принади ваблять не менше, ніж морські мандрівки. О чудові південні порти! їхній запах, їхні рейдові вогні посеред ночі, їхня благодать!..

— Може, й справді тобі так краще, — немов вагаючись, промовив Ондатр. — Добре, тоді, якщо твоя ласка, розкажи щось про своє буття на березі, про те, що воно може дати нормальному звірові, що можна винести з нього, щоб на схилі літ сісти з родиною біля каміна та зігріти душу теплими спогадами. Бо, скажу тобі по правді, як на мене, теперішнє життя моє і нудне, і неповноцінне.

— Останній мій рейс, — почав Морський Щур, — наприкінці котрого я потрапив сюди, покладаючи великі сподівання на ферму у глибині суходолу, послужив би чудовою ілюстрацією, а заразом і стислим викладом моєї яскравої біографії. Почалося все, звісно, з родинної сварки. Відтак я опинився на борту невеличкого торгового суденця, яке підняло прапор і рушило з Константинополя морями, овіяними античністю, де від кожної хвилі віє нетлінними спогадами, до грецьких островів, до Леванту. То були золоті дні, то були казкові ночі! В гавані завжди хтось приставав до берега, хтось відбував, усюди друзі; поки надворі шкварить сонце, ти спиш десь у прохолодному храмі чи в руїнах водостоку, а після присмерку — веселі співи, а над усім оцим — оксамитове небо з великими зірками. Там ми змінили курс і пливли Адріатичним морем, і його узбережжя мерехтіло в повітрі — янтарному, рожевому чи барви аквамарину. Ми зупинялися у просторих гаванях, що глибоко врізалися у суходіл, гуляли давніми, шляхетними містами, та зрештою, одного ранку, щойно за нашими спинами величаво зійшло сонце, ми визолоченою доріжкою попливли до Венеції. О, Венеція — чудове місце, кожному щуру слід туди сплавати й отримати силу задоволення від мандрівки! А коли ти змучишся гуляти, можна вночі просто присісти на краєчок Великого Каналу та веселитися з друзями, а в повітрі бринітиме музика, а в небі повно зірок, і вогні горять та мерехтять на полірованих сталевих бортах хитких гондол, від яких так тісно, що можна перейти канал, ступаючи з однієї гондоли на другу! А потім, їжа… Ти любиш устриць? Ну, ну, не будьмо затримуватися на цьому.

Він замовчав. Ондатр теж мовчав, як зачарований, із головою поринувши у хвилі мрій, і вже йому вчувався високий спів, що линув між примарними сірими набережними, об які плескалися хвилі.

— А потім ми знову попливли на південь, — продовжував морський щур, — і йшли, огинаючи берег Італії, поки не кинули якір у Палермо, там я зійшов на берег і чудово відпочив. Не в моїх звичках надовго затримуватися на одному судні, бо так стаєш обмеженим і упередженим. Крім того, Сицилія — одне з моїх улюблених місць, я знаю там усіх, мене влаштовує і їхнє товариство, і їхні уклади. Я провів на цьому острові не один веселий тиждень, подружився з усіма тубільцями. А коли мені набридало сидіти на одному місці, я при нагоді сідав на корабель, що відпливав на Сардинію чи Корсику, і, коли знову відчував обличчям свіжий вітер та морські бризки, радості моїй не було меж.

— А там хоч є чим дихати, в отому, як його… трюмі, здається, так ви це називаєте? — спитав Ондатр.

Мореплавець пильно глянув на Ондатра і легенько підморгнув.

— Я старий волоцюга, — сказав він із чарівною простотою. — Капітанська каюта мене влаштовує цілком.

— Судячи з усього, там не з медом, — пробурмотів Ондатр, поринаючи у задуму.