Врятувати президента

За непрофесійною думкою Ференца, Москалевичу потрібно було швидко дістатися до лікарні.

- Я залишаю вас, – заявив Вайман. – Я йду до фірми поговорити з начальником. Організую лікаря. У холодильнику є що поїсти. Ключі від машини на столі. Якщо щось не вийде, ти змотуєшся, добре?

Ференц кивнув. Він сів у крісло. Він стежив і за росіянином, і за вхідними дверима.

- Ясно. Лєна де?

- Скоро має бути тут. Я лечу.

Рипнули двері. Ференц залишився сам.

***

Лейтенант Мокржицька йшла повільно, не звертаючи уваги на пориви холодного вітру, що пронизували її куртку. День добігав кінця. Вона не звертала уваги на глузування двох п’яних хуліганів, відповіла посмішкою гарному хлопцеві, який проїжджав повз у гарній машині, і ласкаво дивилася на молоду жінку, яка намагалася приборкати верескливого трирічного малюка. Поведінка Кіки була маскою, насправді вона була зосереджена виключно на завданні.

Жінка перевірила територію, намагаючись виявити можливу небезпеку. Але жодної не ідентифікувала.

Вона пройшла повз станцію метро, ​​повернула за ріг і виїхала на вулицю з вибоїнами, яка гордо називалася Артилерійською. Вона одразу відчула, ніби щось не так. Машина припаркована на тротуарі? Звичайний опель, нічого екстраординарного. Однак жінка за кермом дивилася вбік і вниз, наче на пасажирському сидінні було щось жахливо цікаве. На її обличчі відсвічувало легке, яскраве сяйво. Якби це сталося на дві години раніше, вдень, Лєна б цього не помітила. Темрява виявилася союзником.

Ноутбук.

Жінка втупилася в екран ноутбука, який лежав поруч. Будинок, де знаходилася конспіративна квартира, був лише за сотню метрів. І що? Скільки людей сьогодні користуються ноутбуком, де б вони не були?

Лєна перейшла вулицю і сховалася за жерстяною будкою, яких було багато в околицях. На вулиці було тихо. Вона знову озирнулася. По небу пройшла тінь. Жінка напружила очі. Дрон. Маленький і тихий, ніяка не дешева китайська іграшка. Тітка в машині керувала дроном.

Розвідниця дістала мобільний телефон. Ференц вже має бути на місці.

- Змотуйся, – сказала Лєна, почувши його голос. - Негайно!

***

Зеленувате, дещо нереальне зображення камери нічного бачення квадрокоптера правдиво передавало реальність, що відбувалася на сто метрів внизу. Кіка чітко бачив вхід до будинку та найближче оточення. Дрон фактично нерухомо завис у повітрі, тихий і невидимий. У нижній частині екрана ноутбука, в окремому вікні, вона мала точне місцезнаходження Ференца. Саме вона штовхнула його після виходу з управління СБУ. І прикріпила до коміра його пальта крихітний локатор, не більший за голівку шпильки. Разом із Кшептовським вони припустили, що визначати місцезнаходження об’єкта, який вони відстежують, за логінами мобільного телефону було надто ризиковано. Вони мали рацію: відразу після виходу з будівлі української спецслужби Ференц вимкнув телефон і дістав з нього SIM-картку. Завдяки локатору, вони без проблем дісталися вулиці Артилерійської. Чоловік із Закопане вийшов раніше і зник у темряві, а Кіка виїхала на вулицю, припаркувала машину на деякій відстані від будинку, куди увійшов Ференц, і запустила дрон. Завдяки цьому, вона мала дуже широкий огляд місцевості. Що ще важливіше, завдяки надчутливому мікрофону їй вдалося вже через хвилину визначити конкретне місце розташування об’єкта: приміщення на першому поверсі, вікна з фасаду.

Звук, який досягав мікрофона через вікна і передавався по радіо на приймальну станцію, був не дуже чітким, але спеціальна програма змогла покращити його настільки, щоб можна було розрізняти слова.

- Голодний? – запитав Ференц російською.

Мабуть, хтось тільки похитав головою, бо відповіді не було.

Через хвилину тишу порушив телефонний дзвінок.

***

Кшептовський стояв у найглибшій тіні від брудного гаража й спостерігав за входом до будинку. Стеження, з його часто нескінченним перебуванням на одному місці, з його нудьгою та одноманітністю (це класична поліцейська діяльність складалася, переважно, з очікування), було, м’яко кажучи, не його улюбленим заняттям. Він був занадто нетерплячий для цього. Сташек навчився зберігати спокій, але імпульсивний характер штовхав його до дій.

У цьому випадку удача посміхнулася йому.

Приблизно через двадцять хвилин охорони, коли він не був готовий нудьгувати чи навіть мерзнути під сильними поривами вітру, у телефоні почувся схвильований голос Кіки.

- Він виходить, – оголосила вона. - Не один.

- Прийняв, – пробурмотів гураль.

Через деякий час у дверях сходів з’явилися двоє чоловіків. На той час у Кшептовського в руці вже був фотоапарат із надзвичайно чутливим телеоб’єктивом. Світло від лампочки, що висіла над входом, на секунду освітило обличчя тих, хто виходив.

Затвор клацнув шість разів, перш ніж вони знову зникли в темряві.

Кшептовський глянув на дисплей. Зображення було чітким, чітко видно риси обличчя обох чоловіків. Першим ішов Ференц. Останнього Кшептовський ніколи не бачив.