— Вони можуть вважати, що компанія та ваші бенефіціари не копатимуть глибше, вдовольнившись версією про неконтрольованих вартмехів. Але вони не можуть просто знищити дві дослідницькі команди, хіба що корпораціям і політичним верхівкам немає діла до цих команд. Чи сильно переймається «Дельта-Випад»? А ваше керівництво?
Вони всі чомусь уважно подивилися на мене. Довелося відвернутись і зосередитись на ілюмінаторі.
Надягнути шолом кортіло так сильно, що аж органічні частини тіла спітніли, проте я ще раз переглянув розмову з Менсою і стримався.
Волеску запитав:
— Ти не знаєш, хто ми? Тобі не сказали?
— Початковий набір завантажень містив інформаційний пакет… — Я не відривав погляду від густих зелених чагарників по той бік скель. Не хотілося розповідати, наскільки мало уваги я приділяв своїй роботі. — Я його не читав.
Арада м’яко запитала:
— Але чому?
Всі так пильно дивилися на мене, що я не зміг вигадати гарну брехню.
— Мені було байдуже.
Ґуратин гмикнув:
— Іти гадаєш, ніби ми в це повіримо?
Я відчув, як у мене сіпнулось обличчя й напружилася щелепа. Неможливо потамувати фізичні реакції.
— Спробую висловитися точніше. Мені було індиферентно і трохи нудно. У це ви повірите?
Він відказав:
— Чому ти не хочеш, щоб ми дивилися на тебе?
Моя щелепа настільки стислася, що в потоці з’явилося попередження про зниження ефективності праці. Я відповів:
— Нема чого на мене витріщатися. Я ж не сексбот.
Ратті чи то зітхнув, чи то роздратовано фиркнув, але емоції його спрямовувалися не на мене. Він мовив:
— Ґуратине, я ж казав. Він соромиться.
Оверс додала:
— Він не хоче взаємодіяти з людьми. А чому б мусив хотіти? Ви ж знаєте, як ставляться до конструктів, особливо в корпоративно-політичному середовищі.
Ґуратин повернувся до мене:
— Отже, модуля контролю в тебе немає, але ми все одно можемо покарати тебе, просто повитріщавшись.
Я поглянув на нього:
— Можливо. Доки я не згадаю, що в мої руки вбудовано гармати.
Менса відповіла з іронічною ноткою:
— Ось так, Ґуратине. Він погрожує тобі, але не вдається до насильства. Тепер задоволений?
Ґуратин повернувся на місце:
— Наразі так.
Отже, він мене випробовував. Ого, сміливий крок. І дуже-дуже дурний.
— Я хочу переконатися, що ти не перебуваєш під зовнішнім впливом, — сказав він мені.
— Годі. — Арада підвелась і сіла біля мене. Я не хотів проштовхуватися повз неї, тому опинився затиснутим у кутку. Вона сказала: — Потрібно дати йому час. Він ще ніколи не взаємодіяв з людьми як вільний агент. Це пізнавальний досвід для всіх нас.
Всі інші кивнули, ніби це мало хоч якийсь сенс.
Менса надіслала мені потоком особисте повідомлення:
«
«
Не знаю, звідки зринула така думка. Ну, саме так я і вважав, але Менса — моя клієнтка, а я — вартмех. Емоційних зобов’язань між нами не було. Як і не було жодної раціональної причини, щоб я пхинькав, як плаксиве людське маля.
«
Іноді люди не можуть стриматись і дозволяють емоціям просочуватися в потік. Менса гнівалась і боялась, але не через мене, а через людей, які все це затіяли, надумавши вбити нас знищити цілу дослідницьку групу й перекласти провину на вартмехів. Вона боролася зі злістю, хоч на її обличчі й не відображалося нічого, крім спокійної стурбованості. Я відчував крізь потік, як вона намагається опанувати себе.
«
Це була щира правда. І я міг допомогти, просто виконуючи функції вартмеха. Саме мені довірено дбати про безпеку всіх.
«
Вона не відповіла, проте опустила погляд і всміхнулася сама до себе.
Ратті сказав:
— Є ще одне питання. Де вони? Вони підступили до нашої бази з півдня, але це ні про що не свідчить.
Я відповів:
— Я лишив на нашій базі три дрони. Через вимкнення хаб-системи вони не здатні до сканування, проте візуальний та звуковий запис усе одно ведеться. Можливо, вони помітять те, що дасть відповіді на ваші питання.