Всі системи: небезпека

Один дрон я лишив на дереві, звідки відкривався широкий кут огляду на базу, другий прикріпив під розсувним дахом над входом, а третій сховав усередині хабу під консоллю. Запрограмував тільки на запис — наступний параметр після режиму сну, — щоб коли «Злогрупа» скануватиме, дрони розчинилися в показниках стандартних енергетичних сигнатур системи життєзабезпечення бази. Я не міг під’єднати дрони до системи безпеки, як зазвичай, щоб зберігати дані й фільтрувати нудні частини: знав, що «Злогрупа» перевірить насамперед її, тому вивантажив усі дані в сховище цикади, а тоді очистив систему безпеки.

Я також не хотів розповідати ворогам про себе більше, ніж вони й так знали.

Люди знову подивилися на мене, вражені, що вбивцебот розробив план. Якщо чесно, я їх не звинувачую. У наших освітніх модулях таких штук не було, але тепер нарешті всі прочитані й переглянуті мною трилери та гостросюжетні історії стали в пригоді. Менса захоплено підняла брови й сказала:

— Але ти не зможеш перехопити їхній сигнал звідси.

— Ні, доведеться повернутися й забрати дані, — відказав я.

Пін Лі нахилилася ближче, щоб потрапити в камеру малої цикади.

— Мені потрібно причепити сканер на дрон. Він громіздкий і повільний, але так ми отримаємо щось іще, крім аудіо й відео.

Менса кивнула:

— Гаразд, але пам’ятай: наші ресурси обмежені. — Вона озвалася мені в потік, аби я знав, що вона звертається саме до мене, але зорового контакту не встановлювала. — Як гадаєш, чи довго та група лишиться на нашій базі?

В іншій цикаді застогнав Волеску:

— Всі наші зразки! Дані лишились, але якщо вони знищать нашу роботу…

Інші погодилися з ним, заходившись висловлювати розчарування й занепокоєння. Я притлумив їх і відповів Менсі:

— Не думаю, що вони затримаються надовго. Там немає нічого, що їм потрібно.

На мить на обличчі Менси оприявнилася глибина її занепокоєння.

— Тому що їм потрібні ми, — тихо промовила вона.

І повністю мала рацію.

Менса розписала графік чергувань, передбачивши період, коли я зможу перейти в режим очікування, провести діагностику й підзарядитися. Також я планував використати цей час, щоб подивитися кілька серій «Місячного святилища» і прокачати вміння взаємодіяти з людьми в тісному просторі, не божеволіючи.

Коли люди вляглися — поснули або поринули у свої потоки, — я обійшов периметр і перевірив дрони. Вночі довкілля галасливіше, ніж удень, проте нічого більшого за комах і рептилій не наближалося до наших цикад. Коли я пролазив у люк більшої цикади, чергував Ратті. Він сидів у кабіні пілота й позирав на сканери. Я проминув командний відсік і сів біля нього. Він кивнув і запитав:

— Усе гаразд?

— Так.

Мені дуже не хотілося, проте я мусив дещо з’ясувати. Коли я звільняв постійне сховище для своїх розважальних завантажень, то одним із перших видалив інформаційний пакет. (Так, знаю, але я звик покладатися на зовнішнє сховище системи безпеки.) Пам’ятаючи, що казала Менса, я зняв шолом. Оскільки я сидів поруч лише з Ратті, зробити це було простіше. До того ж ми обидва дивилися на консоль.

— Чому всі вважали моє запитання дивним, коли я поцікавився, чи важливі ви для ваших політичних верхівок?

Ратті всміхнувся до консолі:

— Тому що докторка Менса і є нашою політичною верхівкою, — він повернув руку долонею догори. — Ми з альянсу «Збереження», а це некорпоративна система. Докторка Менса — чинна адміністративна директорка в керівному комітеті. Це виборна посада на обмежений термін. Але один із принципів нашої структури полягає в тому, що адміністратори також виконують свою звичайну роботу, будь-яку. Звичайна робота докторки Менси передбачала цю експедицію, саме тому і вона, і ми тут.

Я почувався тупувато і перетравлював інформацію, коли Ратті з легким натяком у голосі додав:

— Знаєш, на підконтрольній «Збереженню» території боти вважаються повноправними громадянами. Конструкти також належать до цієї категорії.

Та байдуже. Боти навіть як «повноправні громадяни» мусять мати призначеного опікуна — звичайну або ауґментовану людину, часто свого роботодавця; я дивився про це в потоці новин. І в розважальному потоці, де ботів зображують щасливими слугами або таємно закоханими в опікунів. Якби вони показували історії про ботів, які відпочивають протягом усього денного циклу, дивляться розважальний потік і не мусять відбиватися від охочих поговорити з ними про почуття, мені було б набагато цікавіше.

— Але ж компанія знає, хто вона.

Ратті зітхнув:

— О так, знає. Ти не повіриш, скільки нам довелося заплатити, щоб гарантувати дослідницьку страховку. Ті корпоративні засранці — справжні грабіжники.