Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

Мордоворот клацнув вимикачем. Зверху від протилежної стінки просто в обличчя вдарив промінь цілого прожектора. У стальній шапці-півкулі щось затріщало і злегка засмерділо паленим волоссям. Металева шапка, здається, мала всередині на рівні чола круглий обренець завширшки з сірникову коробку. Цей обренець почав нагріватися. За хвилину я відчув, що у дійсності мій мозок не протинають електричні поля високочастотного струму, бо нагрівання поширюється поступово від того обренця, що охоплював голову, зверху, а всередині нагрівання немає. Отже, це звичайна теплова дія, яка до певної міри не може вплинути на роботу мозку. Неприємний прожектор в очі, але це знову ж зовсім не те, що може примусити говорити. І тоді я спитав себе: що це за кабінет? Яку дію тут застосовують — фізичну чи психічну, розраховану на залякування?

Тим часом голову нагрівало все більше й більше. Я облився потом.

— Досить! — скомандував слідчий.

Мордоворот вимкнув шапку.

Слідчий (до мене):

— Коли ви вперше познайомилися з Караташем?

Я заперечно похитав головою.

— Вмикай, — гаркнув слідчий мордовороту. — Дай всередину! Мордоворот ввімкнув шапку і почав крутити якийсь регулятор. Голову справді почало нагрівати не тільки ззовні, а і зсередини. За якийсь час мені здалося, що поруч зі мною стоїть каструля з водою і та вода починає кипіти. У мозку справді наче щось заворушилося. Ослабло відчуття єдности тіла. Потягнуло на блювоту. Я вдав, що втрачаю свідомість, повернув білками очей і заплющив очі, хоча й дійсно був недалекий від того.

Мордоворот вимкнув шапку. Слідчий щось спитав. До мене його слова дійшли, мов крізь туман. Я нічого не відповів. Мене зняли з крісла й відвели, правильніше сказати, віднесли до камери.

— Пане Левку, а вас не допитували під наркозом? — раптом запитав він.

— Ні, не допитували, — відказую, захоплений його розповіддю.

— У зоні багато повстанців, до яких застосовували наркоз. Ви маєте тут можливість цю справу докладно вивчити. Переважно робили це так, що людина і не здогадувалася.

— Зі мною, — згадав я, — під час слідства у Львові був один випадок, який і досі залишається мені загадкою. Було так. Нам на вечерю давали їжу і чай. Чай я завжди залишав, щоб випити після туалету десь за півгодини-годину до сну. Бувало, що після чаю страшенно тягнуло спати. Загалом після вечірнього чаю бували й інші цікаві речі, наприклад, починали боліти нирки або наступала аж до ломоти страшенна стоячка, а потім полюція і гидотно-прегидотне почуття з пробудженням від мокрих трусів. У випадку, про який мова, тягнуло спати. Ледве дочекавшись десятої години, я ліг й відразу ж заснув. Не знаю, скільки проспав. Може, щойно заснув, а може, це вже було о п’ятій ранку, та досить того, що мене розбудив звук ключа, що відмикав камеру. Відчинилися двері і зайшло три особи. Два з них у білих халатах. Один тримав у руці доволі чималий жмут білої-білої вати. Я хотів щось сказати. Жмут вати торкнувся мого носа. І в мене не вистачило сили проснутися і спитати, хто вони і чого зайшли вночі до камери. Уранці я проснувся від стуку мента в годівничку. Не чув сигналу до побудки і наскільки пізніше підняв мент, не знаю. Здається, спав на годину більше, бо щойно сходив до туалету, як і снідати принесли. В голові не було свіжости, але й болю ніякого не було. Був це сон чи справді звечора мені до чаю доли снодійного, а потім заходили до камери, підносили під носа якусь хімію і потім допитували, сказати не можу.

— Левку, те, що ви розповіли, траплялося з багатьма людьми, що тут у зоні, і ви зможете послухати їхні розповіді. Скажіть, за змістом слідства ви не помітили, щоб вони мали інформацію, яку дуже намагалися витягнути у вас і яку ви їм не давали?

— Ні, такого не помітив. Зрештою, я ще перед арештом з літератури знав про можливости застосування для слідства деяких хімічних препаратів. Наприклад, людині дають у відповідній пропорції препарат для заспокоєння (сну) і препарат для збудження. Трохи перемагає заспокійливий. Людина засинає. Її будять обережно, щоб вона не зовсім пробудилася, а була в так званому просонному стані, і задають конкретні короткі питання, на які вона могла б відповідати найпростішими словами. У такому стані мозок людини видає те, що вона думала останні години чи хвилини перед сном, від яких думок вона перейшла у сонний стан. Далі є така проблема. Не можна примусити мозок не думати про щось, ну про те, про що після обіду допитував слідчий, бо не може бути мозок порожній. Того не думати про щось можна тільки одним способом — думанням про інше. У тих випадках, коли відчував загрозу вибовтати щось у сні, перед сном я зосереджено згадував якийсь домашній епізод, полемізував з кимось і енергійно повторював якусь вельми далеку від слідства думку. Можна про слідство думати: поставити перед зором слідчого, зосередити всю увагу на ньому і повторювати “Кат! Брехло! Сволота лукава! Кат! Брехло! Сволота лукава!” Застосувавши наркозний допит, слідчі мають шанси добути з вашої зачумленої голови на свою адресу цю лайку.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Идея истории
Идея истории

Как продукты воображения, работы историка и романиста нисколько не отличаются. В чём они различаются, так это в том, что картина, созданная историком, имеет в виду быть истинной.(Р. Дж. Коллингвуд)Существующая ныне история зародилась почти четыре тысячи лет назад в Западной Азии и Европе. Как это произошло? Каковы стадии формирования того, что мы называем историей? В чем суть исторического познания, чему оно служит? На эти и другие вопросы предлагает свои ответы крупнейший британский философ, историк и археолог Робин Джордж Коллингвуд (1889—1943) в знаменитом исследовании «Идея истории» (The Idea of History).Коллингвуд обосновывает свою философскую позицию тем, что, в отличие от естествознания, описывающего в форме законов природы внешнюю сторону событий, историк всегда имеет дело с человеческим действием, для адекватного понимания которого необходимо понять мысль исторического деятеля, совершившего данное действие. «Исторический процесс сам по себе есть процесс мысли, и он существует лишь в той мере, в какой сознание, участвующее в нём, осознаёт себя его частью». Содержание I—IV-й частей работы посвящено историографии философского осмысления истории. Причём, помимо классических трудов историков и философов прошлого, автор подробно разбирает в IV-й части взгляды на философию истории современных ему мыслителей Англии, Германии, Франции и Италии. В V-й части — «Эпилегомены» — он предлагает собственное исследование проблем исторической науки (роли воображения и доказательства, предмета истории, истории и свободы, применимости понятия прогресса к истории).Согласно концепции Коллингвуда, опиравшегося на идеи Гегеля, истина не открывается сразу и целиком, а вырабатывается постепенно, созревает во времени и развивается, так что противоположность истины и заблуждения становится относительной. Новое воззрение не отбрасывает старое, как негодный хлам, а сохраняет в старом все жизнеспособное, продолжая тем самым его бытие в ином контексте и в изменившихся условиях. То, что отживает и отбрасывается в ходе исторического развития, составляет заблуждение прошлого, а то, что сохраняется в настоящем, образует его (прошлого) истину. Но и сегодняшняя истина подвластна общему закону развития, ей тоже суждено претерпеть в будущем беспощадную ревизию, многое утратить и возродиться в сильно изменённом, чтоб не сказать неузнаваемом, виде. Философия призвана резюмировать ход исторического процесса, систематизировать и объединять ранее обнаружившиеся точки зрения во все более богатую и гармоническую картину мира. Специфика истории по Коллингвуду заключается в парадоксальном слиянии свойств искусства и науки, образующем «нечто третье» — историческое сознание как особую «самодовлеющую, самоопределющуюся и самообосновывающую форму мысли».

Р Дж Коллингвуд , Роберт Джордж Коллингвуд , Робин Джордж Коллингвуд , Ю. А. Асеев

Биографии и Мемуары / История / Философия / Образование и наука / Документальное