З часів неволі. Сосновка-7

Мордоворот клацнув вимикачем. Зверху від протилежної стінки просто в обличчя вдарив промінь цілого прожектора. У стальній шапці-півкулі щось затріщало і злегка засмерділо паленим волоссям. Металева шапка, здається, мала всередині на рівні чола круглий обренець завширшки з сірникову коробку. Цей обренець почав нагріватися. За хвилину я відчув, що у дійсності мій мозок не протинають електричні поля високочастотного струму, бо нагрівання поширюється поступово від того обренця, що охоплював голову, зверху, а всередині нагрівання немає. Отже, це звичайна теплова дія, яка до певної міри не може вплинути на роботу мозку. Неприємний прожектор в очі, але це знову ж зовсім не те, що може примусити говорити. І тоді я спитав себе: що це за кабінет? Яку дію тут застосовують — фізичну чи психічну, розраховану на залякування?

Тим часом голову нагрівало все більше й більше. Я облився потом.

— Досить! — скомандував слідчий.

Мордоворот вимкнув шапку.

Слідчий (до мене):

— Коли ви вперше познайомилися з Караташем?

Я заперечно похитав головою.

— Вмикай, — гаркнув слідчий мордовороту. — Дай всередину! Мордоворот ввімкнув шапку і почав крутити якийсь регулятор. Голову справді почало нагрівати не тільки ззовні, а і зсередини. За якийсь час мені здалося, що поруч зі мною стоїть каструля з водою і та вода починає кипіти. У мозку справді наче щось заворушилося. Ослабло відчуття єдности тіла. Потягнуло на блювоту. Я вдав, що втрачаю свідомість, повернув білками очей і заплющив очі, хоча й дійсно був недалекий від того.

Мордоворот вимкнув шапку. Слідчий щось спитав. До мене його слова дійшли, мов крізь туман. Я нічого не відповів. Мене зняли з крісла й відвели, правильніше сказати, віднесли до камери.

— Пане Левку, а вас не допитували під наркозом? — раптом запитав він.

— Ні, не допитували, — відказую, захоплений його розповіддю.

— У зоні багато повстанців, до яких застосовували наркоз. Ви маєте тут можливість цю справу докладно вивчити. Переважно робили це так, що людина і не здогадувалася.

— Зі мною, — згадав я, — під час слідства у Львові був один випадок, який і досі залишається мені загадкою. Було так. Нам на вечерю давали їжу і чай. Чай я завжди залишав, щоб випити після туалету десь за півгодини-годину до сну. Бувало, що після чаю страшенно тягнуло спати. Загалом після вечірнього чаю бували й інші цікаві речі, наприклад, починали боліти нирки або наступала аж до ломоти страшенна стоячка, а потім полюція і гидотно-прегидотне почуття з пробудженням від мокрих трусів. У випадку, про який мова, тягнуло спати. Ледве дочекавшись десятої години, я ліг й відразу ж заснув. Не знаю, скільки проспав. Може, щойно заснув, а може, це вже було о п’ятій ранку, та досить того, що мене розбудив звук ключа, що відмикав камеру. Відчинилися двері і зайшло три особи. Два з них у білих халатах. Один тримав у руці доволі чималий жмут білої-білої вати. Я хотів щось сказати. Жмут вати торкнувся мого носа. І в мене не вистачило сили проснутися і спитати, хто вони і чого зайшли вночі до камери. Уранці я проснувся від стуку мента в годівничку. Не чув сигналу до побудки і наскільки пізніше підняв мент, не знаю. Здається, спав на годину більше, бо щойно сходив до туалету, як і снідати принесли. В голові не було свіжости, але й болю ніякого не було. Був це сон чи справді звечора мені до чаю доли снодійного, а потім заходили до камери, підносили під носа якусь хімію і потім допитували, сказати не можу.

— Левку, те, що ви розповіли, траплялося з багатьма людьми, що тут у зоні, і ви зможете послухати їхні розповіді. Скажіть, за змістом слідства ви не помітили, щоб вони мали інформацію, яку дуже намагалися витягнути у вас і яку ви їм не давали?

— Ні, такого не помітив. Зрештою, я ще перед арештом з літератури знав про можливости застосування для слідства деяких хімічних препаратів. Наприклад, людині дають у відповідній пропорції препарат для заспокоєння (сну) і препарат для збудження. Трохи перемагає заспокійливий. Людина засинає. Її будять обережно, щоб вона не зовсім пробудилася, а була в так званому просонному стані, і задають конкретні короткі питання, на які вона могла б відповідати найпростішими словами. У такому стані мозок людини видає те, що вона думала останні години чи хвилини перед сном, від яких думок вона перейшла у сонний стан. Далі є така проблема. Не можна примусити мозок не думати про щось, ну про те, про що після обіду допитував слідчий, бо не може бути мозок порожній. Того не думати про щось можна тільки одним способом — думанням про інше. У тих випадках, коли відчував загрозу вибовтати щось у сні, перед сном я зосереджено згадував якийсь домашній епізод, полемізував з кимось і енергійно повторював якусь вельми далеку від слідства думку. Можна про слідство думати: поставити перед зором слідчого, зосередити всю увагу на ньому і повторювати “Кат! Брехло! Сволота лукава! Кат! Брехло! Сволота лукава!” Застосувавши наркозний допит, слідчі мають шанси добути з вашої зачумленої голови на свою адресу цю лайку.