Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

Тривалий час все йшло добре: помаленьку збільшували групу і налагодили виготовлення зброї. Але питання про її зберігання почало переростати в проблему: в одному місці зберігати зброю ризиковано, в різних місцях теж, бо зі збільшенням місць зберігання зростає ймовірність, що хтось наткнеться випадково. Зрештою, саме це їх і підвело. Як потім стало їм відомо, на зброю наткнулося кілька чесних людей, які промовчали, та, нарешті, підмітайло — а вони майже всі були стукачами — наткнувся на один самопал. Відніс кумові. Кум віддав чекістові. Помітили що цівка самопала зроблена на токарному верстаті, а замок — на стругальному. Установили посилений контроль і зафіксували двох з групи. Запідозрили серйозну підготовку. Прислали з Москви дуже досвідченого оперативника. Він влаштувався на завод вільнонайманим майстром механічного цеху і почав зближуватись із уже зафіксованими токарем і стругальником. Видає себе за посланця з іншої зони, де нібито люди почали думати про необхідність повстання, бо далі, мовляв, таке життя терпіти не можна. Токар і стругальник доповіли. На зборах п’ятірки прийняли рішення заборонити їм відкриватися перед тим “посланцем” з іншої зони, але наказали розпитувати його про ту іншу зону: ким він там працював і кого знає?

З обережністю група продовжувала роботу. Одного разу старшина зайшов до цеху і довго никав по всіх закутках. Це звичайна практика охорони, і сама по собі вона ні про що не каже. Проте Юрків перехопив на собі його незвичайно підозрілий погляд. Серце йокнуло — невже він щось знає? Намагався себе заспокоїти, що це лишень здалося. Проте відтоді не було спокою, здавалося, що за кожним його кроком стежать. Він став обережніший. П’ятірка (провід) після змови відкрито майже не зустрічалася. Після випадку з тим старшиною Юрків непомітно зустрівся з одним, другим членом проводу і поділився з ними своїми враженнями. Вони обоє розповіли, що і в них з’явилися підозри. Зрештою, Юрків скликав нараду всього проводу. Думки були різні. Конкретних доказів, що на слід напали, ніхто не мав, одначе тривожні передчуття були у кожного. Один з них завважив, що колись у лісі перед боєм завжди відчував якусь тривогу, а коли бій починався, заспокоювався. Може, й тепер те ж саме. Другий висловив думку, що коли б менти знайшли щось із їхньої зброї, вони б учинили капітальний трус, як уже бувало: припиняють роботу на заводі, оголошують, щоб всі взяли свої речі і підготувалися до етапу, виводять усіх в’язнів з усіма їхніми речами за зону під охороною конвою та собак і тримають цілий день. А тим часом заводять конвойну роту в робочу та житлову зони і все перетрушують догори ногами. Потім заводять в’язнів до житлової зони і вчиняють найретельніший трус усіх їхніх речей. Отже, відсутність трусу можна розуміти як відсутність у них конкретних доказів. Третій припустив, що вони можуть хитрувати.

Постановили: заморозити підготовку на місяць і посилено спостерігати. Як раптом щось “вилізе”, тоді й раду правити, що далі робити. Як все буде спокійно, то й можна буде поновити виготовлення зброї.

За місяць нічого не сталося, якщо не зважати на такі дрібниці: захворів один з вільнонайманих майстрів і на його місце прийшла нова людина та прислали трьох стажистів для набуття практики керівництва підприємствами системи МВС.

Змовники поновили підготовку. Через два місяці їх заарештували і завезли до Воркутинської тюрми. У зоні вчинили капітальний трус і вилучили майже всю зброю.

Саме ті три стажисти та ще два майстри і виявилися оперативниками, яких спеціяльно з Москви відрядили в зону для розробки їхньої групи.

На день арешту вони зафіксували були одинадцять чоловік, що виготовлювали зброю, та ще трьох, які брали участь у її переховуванні і кількох зафіксували на зв’язках. У перший день заарештували сімнадцять чоловік. А після трусу — іще дев’ять осіб за підозрінням. Посадили до слідчого ізолятора і почали вибивати докази.

Проаналізувавши характер взаємин між членами групи, вони поставили Юркова і Караташа в центр і більш-менш правильно визначили місце кожного з учасників групи.

Позаяк підготовка повстання передбачала визначення осіб для другого “ешелону”, до яких мали приєднатися інші, важливо було не дати слідству можливости вийти на них, всіляко намагатися обмежити причетних до справи. Слідчі зрозуміли, що успіх їхньої роботи залежить в основному від Юрківа. І він їх зрозумів. Важливо було не сказати зайвого.

Відразу після поселення в камері слідчої в’язниці його закликали до сусідньої порожньої камери і почали вимагати, щоб він все розповів, бо вони, мовляв, і так все знають.

— Позаяк ви вже знаєте, то я й не буду говорити, — відказав їм Юрків.

З нього зробили футбольний міхур — запустили між двома мордоворотами, які ставши кроків на чотири один від одного, сильними ударами передавали його з рук в руки. Пішла кров ротом. Слідчий зупинив їх:

— Скажеш?— запитує.

— Ні!

— Бийте!— командує слідчий.

І його знову били.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Идея истории
Идея истории

Как продукты воображения, работы историка и романиста нисколько не отличаются. В чём они различаются, так это в том, что картина, созданная историком, имеет в виду быть истинной.(Р. Дж. Коллингвуд)Существующая ныне история зародилась почти четыре тысячи лет назад в Западной Азии и Европе. Как это произошло? Каковы стадии формирования того, что мы называем историей? В чем суть исторического познания, чему оно служит? На эти и другие вопросы предлагает свои ответы крупнейший британский философ, историк и археолог Робин Джордж Коллингвуд (1889—1943) в знаменитом исследовании «Идея истории» (The Idea of History).Коллингвуд обосновывает свою философскую позицию тем, что, в отличие от естествознания, описывающего в форме законов природы внешнюю сторону событий, историк всегда имеет дело с человеческим действием, для адекватного понимания которого необходимо понять мысль исторического деятеля, совершившего данное действие. «Исторический процесс сам по себе есть процесс мысли, и он существует лишь в той мере, в какой сознание, участвующее в нём, осознаёт себя его частью». Содержание I—IV-й частей работы посвящено историографии философского осмысления истории. Причём, помимо классических трудов историков и философов прошлого, автор подробно разбирает в IV-й части взгляды на философию истории современных ему мыслителей Англии, Германии, Франции и Италии. В V-й части — «Эпилегомены» — он предлагает собственное исследование проблем исторической науки (роли воображения и доказательства, предмета истории, истории и свободы, применимости понятия прогресса к истории).Согласно концепции Коллингвуда, опиравшегося на идеи Гегеля, истина не открывается сразу и целиком, а вырабатывается постепенно, созревает во времени и развивается, так что противоположность истины и заблуждения становится относительной. Новое воззрение не отбрасывает старое, как негодный хлам, а сохраняет в старом все жизнеспособное, продолжая тем самым его бытие в ином контексте и в изменившихся условиях. То, что отживает и отбрасывается в ходе исторического развития, составляет заблуждение прошлого, а то, что сохраняется в настоящем, образует его (прошлого) истину. Но и сегодняшняя истина подвластна общему закону развития, ей тоже суждено претерпеть в будущем беспощадную ревизию, многое утратить и возродиться в сильно изменённом, чтоб не сказать неузнаваемом, виде. Философия призвана резюмировать ход исторического процесса, систематизировать и объединять ранее обнаружившиеся точки зрения во все более богатую и гармоническую картину мира. Специфика истории по Коллингвуду заключается в парадоксальном слиянии свойств искусства и науки, образующем «нечто третье» — историческое сознание как особую «самодовлеющую, самоопределющуюся и самообосновывающую форму мысли».

Р Дж Коллингвуд , Роберт Джордж Коллингвуд , Робин Джордж Коллингвуд , Ю. А. Асеев

Биографии и Мемуары / История / Философия / Образование и наука / Документальное