Зібралися йти своєю дорогою. Коли з селянської юрми виходить вперед один і просить взяти його з собою, мовляв, на місце лицаря Верби. Потім — другий, третій. Ми прийняли їх. Перед селянами й повстанцями вони склали присягу на вірність українській справі. Джулай вручив їм по німецькому карабіну, по комплекту набоїв і по дві гранати, а священик поблагословив новобранців і побажав нам подальших перемог. Коли повернулися з трофеями на свій постій, Джулай перед бойовою лавою нагородив Лиса німецьким годинником.
Німці видали наказ: якщо в якомусь селі буде вбитий німець, селяни мають видати вбивцю. Якщо вони не видадуть вбивцю, то село буде оточене і спалене. Джулай знав, що так може бути, і організовував засідки на дорогах подалі від сіл. З іншого боку боївці краще було діяти від більшої території, а не як група якогось одного села.
— Незабаром, — розповідав Іван Ільчук, — на Волині почала створюватися УПА. Група Джулая розрослася до сорока осіб. Це була чота, поділена на чотири рої. Зброя поділена так, щоб кожен рій міг діяти самостійно. У чотового Джулая Іван Ільчук став заступником. При чоті був господарчим, при чотовому — зв’язковим і Лис — розвідником. Усі повстанці мали бути пильні і стежити, що відбувається навколо, а Лиса Джулай посилав далеко. Джулай навчив повстанців воювати хитрістю. Він ніколи не вів їх наосліп і завжди добре готував операцію. В таких операціях вони завжди перемагали і майже не втрачали людей. Бувало, несподівано натикалися на німців і тоді зазнавали втрат, але коли планували бій завчасно, все йшло нормально.
В лісах з’явилися польські загони. Поляки ходили по українських хатах і наказували селянам переселятися на схід. Ніхто не слухав їх, бо куди мав переселятися? Як покинути свою землю, хату, худобу, майно і їхати світ за очі?
Повстанцям про це розповідали. Вони пішли по польських хатах і наказали людям переселятися в Польщу. Ті не слухалися. Дійшла вістка про те, що на кількох хуторах поляки людей повбивали, а хати попалили. По селах почали шукати зброю й організовуватися в самооборону. УПА розросталася вельми швидко. Тепер створенням її зайнявся Центральний провід ОУН, бо 1941 року це був просто стихійний рух знизу, який очолив Бульба — Боровець.
Чота не ввійшла до сотні УПА. Джулай вважав, що, залишаючись тереновою боївкою, вони зможуть більше зробити в боротьбі проти окупантів. УПА боролася проти німців. Відслідковували дії польських загонів та російських розвідувальних груп. Подавали розвідувальну інформацію командирові куреня УПА, координували з ним діяльність, іноді виконували його завдання.
З поляками справа була непроста. По-перше, їх було багато. В деяких селах їх було майже половина. Ну, правда, таких сіл було зовсім мало. По-друге, вони почали активно співпрацювати з німцями. Будучи місцевими людьми і опираючись на своїх селян, добували інформацію про рух загонів УПА, місце постою тощо і передавали німцям. Німці організували прочистки ділянок лісу, оточували місцевість, обстрілювали з гармат, іноді бомбардували.
Врешті-решт, джулаївці не зацікавлені були спровокувати німців на широкомасштабний наступ вермахту. Хай вермахт воює проти москалів. Вони потроху б’ють німців, озброюючись, вчаться воювати, вишколюють новобранців, навіюють населенню думку про потребу боротьби за самостійність, навіщо їм розв’язувати широкий фронт проти німців тепер, коли не знати, чи не доведеться воювати проти москалів. Поляки розуміли їхнє складне становище і, прислужуючи німцям, звільняли свої руки для очистки Волині від українців, а часто з цією метою і німців натравлювали проти них.
— Між іншим, я на власні очі бачив, як німецький літак розкидав над нашими селами польські листівки. Вони казали, що Бандера й ОУН — агентура Москви, й закликали виступати проти ОУН, — гаряче відзначив Іван Ільчук.
— Замість разом боротися проти німців, — зауважив я, — за звільнення Польщі й України від окупації, поляки допомагають окупантам, тим самим зміцнюючи німецьку окупацію в Польщі!
— Так, то так. Проте тут діяли інші міркування. Поляки знали, що проблему німецької окупації вирішують на східному фронті, а не тут слабенькими комариними уколами німецькій окупаційній адміністрації. Покладаючи велику проблему звільнення Польщі від німецької окупації на німецько-радянський фронт, вони вирішили тим часом зміцнити свої позиції на Волині і в Галичині винищенням українського населення.
Була ще третя перевага поляків над нами. Вона в тому, що до 1939 року це була державна нація, у них була патріотична політична і військова еліти і їм не треба було переконувати поляків у необхідності своєї держави. А з нашого боку була одна перевага: загальнонародне розуміння, що ця земля — наша, що нас більшість, що вони з’явились тут пізніше і тому, якого біса хочуть нами керувати? Геть їх звідси!