З часів неволі. Сосновка-7

Марксизм матеріялізував історію, а в ній має більше значення дух. До української нації національний дух прийшов не з капіталізмом, а від духу трипільців, скіфів, сарматів, антів і волинян, а далі — від усіх інших українських племен. Наша народна культура виявляється в народній архітектурі, оздобленні хат, виготовленні та оздобленні одягу, в народній музиці та пісні, в сімейних та виробничих обрядах — усе це народилося тисячі років тому, розвивалося і вдосконалювалося, але від заміни дерев’яного рала залізним плугом безпосередньо не залежало. Меч дружинника у дванадцятому-тринадцятому столітті поступово відходить, уступаючи місце шаблі, але народ залишається тим самим з його попередньою антропологією й мовою. Вишивка червоною і чорною заполоччю прийшла у наше сьогодення з трипільської доби. Не знаю, коли зародився звичай зустрічати особливо дорогого гостя короваєм (хлібом-сіллю) на вишиваному рушникові, але в кожному разі він виник за докапіталістичної доби. Тобто еволюція національного духу залежить від матеріяльних умов життя народу, але умови ці впливають на нього не так безпосередньо, як опосередковано через особливості етнічного світосприймання й емоції народу.

Соціялістична ідея комуністів не є реальна, тому що вона заперечує духовну суть людини та її приватну власність.

— Як же нереальна, якщо вона вже існує впродовж двох поколінь? — запитую.

— Упродовж двох поколінь вона держиться на примусі, — каже Христинич. — Комуністи бояться зняти примус, бо коли б зняли, соціялізм би луснув і люди повернулися б до ладу з приватною власністю. Внутрішньо він не життєвий, бо суперечить людській природі. Примус же не може тривати сторіччями. Примус можливий в умовах централізації й диктатури, а вони суперечать технічному прогресу.

— Чого, пане Богдане, не може бути соціялістичний лад у незалежній демократичній Україні?

— Демократизм означає свободу економічної діяльности. Це означає, що здібний та роботящий стане багатим, а нездібний і ледачий буде бідним. Демократизація передбачає право бути багатим чи бідним. Вона покладає відповідальність на саму людину. Зникне штучне вирівнювання всіх. Комуністи воювали проти багатих, а бідних зробили ідеялом — це абсурд. Споконвіків наш народ глузував з босяків і хвалився заможним господарством, а московська галайстра багатих (куркулів) знищила, зробила всіх бідними і привчила бідність вважати за норму життя.

— Між іншим, самі комуняки живуть не бідно. Вони просто від людей ховають свою заможність, — зауважую я.

— Тобто подвійна мораль: одна для комуністів, друга — для рабів (рабсили), — править далі Христинич. — Хай робітники (раби) думають, що бути бідним — це добре. Менше будуть ремствувати й бунтувати.

Приватна власність — гарантія свободи. Коли в країні тисячі заводів приватних (чи колективних) власників, то людина має можливість вибирати, куди їй іти на роботу і на яких умовах, а чи загалом вести своє приватне підприємство. У неї є вибір. Коли ж власник один — держава, то в людини немає вибору: вона мусить іти до праці на тих умовах, які держава встановила. Відсутність вибору — рабство. Приватновласницька економіка — конкурентна економіка, а конкуренція — це змагання, що є рушієм технічного прогресу, того в капіталістичних країнах краща техніка і вищий рівень життя людей. Соціялізм — це богодільня, застій, стагнація. Пригадуєте, що писав Джек Лондон про соціялізм?

— Пригадую. Треба було створити відповідний настрій, щоб його сприйняти. Дякую вам, пане Богдане.

— Нізащо. Ви мені також багато цікавого сказали.

Спроба перехитрити чекістів

Минав третій рік мого табірного життя. Я працював у другу зміну. Друга зміна приходила з роботи о другій годині ночі.

О шостій ранку піднімають усіх, окрім другої зміни. Шум у бараці й секції завжди будив мене. Спочатку, коли вперше призначили працювати у другу зміну, я примушував себе не будитись від шуму о шостій годині, або, прокинувшись, робив зусилля заснути. Згодом переконався, що це марнота. Либонь, армійський розклад з його постійною побудкою о шостій ранку і команда до сну о десятій вечора у віці від шістнадцяти років упродовж майже дев’яти років (від 1944 до 1953) так вплинув на молодий організм, що в нього виробився сталий психологічний стереотип, який не піддавався зміні. І я, лягаючи о другій ночі кожного ранку пробуджувався о шостій ранку і вже більше не спав. Спочатку це дратувало. Потім вирішив не дурити себе надією на продовження сну, а вставати о шостій і повністю використовувати додатковий час собі на користь: зустрічався з потрібними людьми, більше читав, конспектував, писав. Під кінець тижня втома від недосипання нагромаджувалась і часом здавалося, що тіло не витримає вертикальної рівноваги і повалиться додолу. Проте, хитнувшись, утримувався на ногах. А мозок все ж сприймав прочитане й запам’ятовував.