З часів неволі. Сосновка-7

Користуючись правом лежати до побудки другої зміни, я взяв книжку і олівця, підтягнув стружкову подушку вище і, влаштувавшись зручно, відкрив черговий том Соловйова “Истории России с древнейших времен”, якого позичив у Богдана Германюка. Перед побудкою другої зміни підходить до мене шнир і тихо каже, що мене запрошує до штабу після сніданку черговий помічник начальника колонії (ЧПНК).

— Я не дочув, — питаю шниря гучно, щоб не входити з ним у якийсь конфіденційний тон, — кажіть гучніше.

— Вас запрошує після сніданку ЧПНК.

— Запрошує? Вони ж завжди викликають? — здивувався я.

— Так, — сказали, що запрошує, — повторив шнир.

— Цікаво? — подивував уголос. — Добре, піду.

Поснідавши, пішов до штабу на зустріч з ЧПНК. Той незвично миролюбним для табірного життя тоном, звертаючись до незнайомого чоловіка, який був у його кабінеті каже: “Це український політв’язень Левко Лук’яненко. Прошу познайомитись”.

Невідомий встав зі стільця, зробив крок до мене і, простягаючи руку для привітання, назвав себе: “Євген Дивнич, з Москви”.

Він був трохи вищий за середній зріст, чисто виголене обличчя світилося вгодованістю і здоров’ям. На ньому було дороге осіннє пальто, красиво оздоблене світло-коричневим хутром. Поруч на стільці лежала дорога пижикова шапка та великий шкіряний коричневий портфель. Я простягнув руку назустріч.

— Моє завдання, — звернувся ЧПНК до обох, — познайомити вас. Далі ваша справа, говорити в цьому кабінеті чи йти в інше місце.

— Мені сказали, — мовив до ЧПНК Дивнич, — що я можу сам обрати будь-який з вільних кабінетів для нашої бесіди.

— Так, ось по коридору вибирайте.

— Ходімте! — запропонував Дивнич.

— Ходімте! — погодився я. І ми вийшли з кабінету ЧПНК.

— Ми могли б піти й по зоні, — продовжив Дивнич, — але нас перебиватимуть знайомі і нам не вдасться побалакати, тому я хотів би сісти в якомусь кабінеті. Пропоную вам обрати.

— Гаразд, ходімте в цей, — запропонував я. — З огляду на підслухування, додав: — То вони всі, мабуть, однаково обладнані…

Дивнич не відповів. Зайшли до кабінету.

— Де ви сядете? — спитав мене.

— Та байдуже, — відповів я і сів на стілець біля столу. Дивнич сів на інший стілець.

— Хто ви і чого приїхали в зону? — питаю його.

— Я старий член НТС (Народно-трудовий союз), був засуджений і довго сидів у концтаборах і добре знаю контингент українських націоналістів. Мене звільнили, і я поселився у Москві. Захотів приїхати в зону і поговорити з українськими націоналістами. Дозволили. Я просив назвати двох чоловік у цьому сьомому таборі, які могли б говорити відверто. Назвали вас і Трохима Шинкарука. Ви можете відмовитися від розмови, і ми зараз розійдемося. Але якщо погодитеся на розмову, то хотів би, щоб розмова була відверта.

— Я готовий розмову почати. Проте попереджую, що можу в будь-який момент без жодного попередження її обірвати, піднятися й піти геть.

— Так, так, ясна річ.

— Вам ЧК дозволило зайти в політичну зону. Це означає, що ви працюєте в ЧК?

— В ЧК не працюю.

— Співпрацюєте з ЧК?

— Давайте до цього підійдемо поступово.

— Тему бесіди зі мною для вас розробили в ЧК?

— Ні, я її обдумував сам.

— Але погоджували з ЧК?

— В загальних контурах.

— Хто ініціятор вашої поїздки сюди?

— Я.

— Кому більше потрібна інформація від мене й Шинкарука: вам чи ЧК?

— Мені.

— Як ви думаєте ділитися інформацією з ЧК?

— Я змушений буду інформувати КДБ про нашу зустріч, але характер інформування залежить від мене.

— Тобто ви її просієте і частину залишите собі, а частину доповісте?

— Так, може бути.

— Ви подасте ту, яка характеризує мене з найбільш антидержавного боку?

— Не обов’язково.

— А якщо нашу розмову записують і ЧК, порівнявши запис з вашою інформацією побачить, що щось важливе ви не сказали, вони запідозрить вас у подвійній грі?

— Думаю, що так не буде.

— Тобто ЧК вам так довіряє, що воно не стане організовувати запис нашої розмови?

— Ви перебільшуєте технічні можливості КДБ.

— Мабуть, інше вас заспокоює: ви нічого з нашої бесіди не приховаєте від ЧК? А може, ви самі з диктофоном, так би мовити, на допомогу власній пам’яті?

Дивнич підхопився зі стільця, простягнув руку до портфеля, кажучи:

— Або візьміть його перевірте, або я винесу його з кабінету.

— Не треба. Хай стоїть. Мене підслуховування не вельми турбує. Воно неприємне і небажане, але не лякає. Поставимо на цьому крапку. Краще скажіть таке: у вас українське прізвище, ви, мабуть, українець, а НТС — це російська шовіністична організація. Вона бореться проти комуністичної влади, але за імперію. Російську імперію вона хоче мати не комуністичною, а християнською з капіталістичною економікою. Тобто це люта антиукраїнська організація, а ви українець, її член?