Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

— Справа в тому, що я справді змінився. Справді переглянув і змінив свою ідеологію внаслідок глибшого вивчення комуністичної ідеології та питомо російських національних інтересів. Не буду лукавити: у концтаборах я відкрив для себе одну з надзвичайно потужних небезпек для російської держави, якої я до концтаборів не бачив, або точніше недооцінював — це націоналізм. Націоналізм загалом і передусім — український. Тільки в концтаборах я побачив, зрозумів і належно оцінив його величезну силу. Я побачив, що його ідеологія йде з глибини багатьох минулих сторіч, що ідея національної свободи сильніша від ідеї загальнолюдської демократичної свободи, що у вас завжди були і тепер є багато людей сильної волі, глибокого розуму і фанатичної відданості цій ідеї, тому націоналізм — страшна небезпека для Росії.

— Що є великим і що є малим з точки зору російських інтересів?

— Відповідь на це питання залежить від того образу Росії, який маємо в голові. І коли я почав думати над цим питанням, то побачив, що у великому і НТС і комуністи однакові: вони мають один і той же ідеял — Росія над частиною світу — над ще більшою частиною — Росія над цілим світом.

НТС вважає, що Росія може досягнути такої мети, перебуваючи в середовищі капіталістичних країн і в союзі з православ’ям чи, ширше кажучи, з християнством. Капіталістичний світ демократичний, тобто неорганізований. У ньому є величезні можливості для проведення роботи з поступової трансформації свідомости мас у бажаному для Росії напрямку. Поступово я зрозумів, що комуністичний шлях до тієї ж мети правильніший. З точки зору великого — найвищого інтересу Росії — шлях до мети — це мале, бо ж до однієї мети може бути не один шлях, а кілька. Справді, погляньмо: в умовах капіталістичної свободи й демократії кожна людина має свій світогляд, держиться за свою власність, і навіяти всім однаково прихильну думку щодо Росії у ближче півсторіччя чи й сторіччя практично неможливо. Та навіть маючи симпатії до Росії, вони не відмовляться від своїх національних суверенітетів і не поступляться владою Росії.

А тепер погляньмо на тактику комуністів. Вони несуть світові нову ідею, ідею побудови нового соціялістичного, а в перспективі — комуністичного суспільства. Ця ідея сильна тим, що апелює до простого народу, якого 90% в кожній нації. Цим 90% вона обіцяє менше праці і більше матеріяльних благ, тобто те, що цій категорії й потрібно.

— У нас тут у зоні начитані люди кажуть, що комуністи за 30 років панування винищили 40 мільйонів людей — більше ніж царська династія Романових за 300 років свого панування від 1617 до 1917 років.

— Я чув іншу цифру — 60 мільйонів.

— Жах! Людожерська система! Причому зауважте, що трощила кості не тільки українським націоналістам і селянам, які не хотіли йти в колгосп. Трощила російську інтелігенцію і національно змішане населення Сибіру! Який абсурд проголошувати гасла “Все для людини” і нищити в людині людину; “Все для майбутнього щастя людей” і винищувати десятки мільйонів теперішніх людей. Якесь божевілля!!

— Ви сприймаєте цілі КПРС приземлено.

— Я думаю, що найвище благо людини — це її життя, тому не можна задля блага людини вбивати її.

— Ви зійшли до індивіда, а мова йде про суспільства.

— То що, в інтересах совітського суспільства було вбивати 60 мільйонів членів цього суспільства?!

— Ви не можете зрозуміти виправданість таких великих жертв, доки не підніметеся до розуміння вищих цілей. Вищі цілі — це глобальні цілі. З точки зору досягнення їх жертва в 60 мільйонів не здається неприйнятною.

— Це остаточна межа чи з виходом комуністичної влади в інші країни цифра жертв може збільшуватися?

— Залежно від обставин. Якщо буде опір і його доведеться долати, то, очевидячки, і цифра жертв збільшиться.

— А коли вона досягне вершини, яка вже не збільшувалась би?

— Коли влада комуністів запанує у всьому світі.

— Як ви гадаєте, коли це хронологічно може бути?

— Точно визначити неможливо. Гадаю, що в межах життя одно-го-двох поколінь.

— Покоління — це 25 років?

— Десь приблизно так. Може трохи довше.

— Це означає, що стільки часу відведено жити українській нації?

— Ну, ви ж розумієте історичні закономірності розвитку світу: вони від нас не залежать. Ви мусите з цим змиритися. Від нас залежить, чи ми їх приймемо, чи не приймемо і чинитимемо опір. В обох випадках суспільний результат буде однаковий, а індивідуальна доля різна. У першому випадку перемагає соціялістична ідея і ми гарантуємо собі життя (і можливо, непогане), у другому — знову ж соціялістична ідея перемагає, але ми гинемо безслідно і безславно.

— Я зрозумів ваш натяк.

— О, ні, ні, я не уповноважений вам будь-що обіцяти.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Идея истории
Идея истории

Как продукты воображения, работы историка и романиста нисколько не отличаются. В чём они различаются, так это в том, что картина, созданная историком, имеет в виду быть истинной.(Р. Дж. Коллингвуд)Существующая ныне история зародилась почти четыре тысячи лет назад в Западной Азии и Европе. Как это произошло? Каковы стадии формирования того, что мы называем историей? В чем суть исторического познания, чему оно служит? На эти и другие вопросы предлагает свои ответы крупнейший британский философ, историк и археолог Робин Джордж Коллингвуд (1889—1943) в знаменитом исследовании «Идея истории» (The Idea of History).Коллингвуд обосновывает свою философскую позицию тем, что, в отличие от естествознания, описывающего в форме законов природы внешнюю сторону событий, историк всегда имеет дело с человеческим действием, для адекватного понимания которого необходимо понять мысль исторического деятеля, совершившего данное действие. «Исторический процесс сам по себе есть процесс мысли, и он существует лишь в той мере, в какой сознание, участвующее в нём, осознаёт себя его частью». Содержание I—IV-й частей работы посвящено историографии философского осмысления истории. Причём, помимо классических трудов историков и философов прошлого, автор подробно разбирает в IV-й части взгляды на философию истории современных ему мыслителей Англии, Германии, Франции и Италии. В V-й части — «Эпилегомены» — он предлагает собственное исследование проблем исторической науки (роли воображения и доказательства, предмета истории, истории и свободы, применимости понятия прогресса к истории).Согласно концепции Коллингвуда, опиравшегося на идеи Гегеля, истина не открывается сразу и целиком, а вырабатывается постепенно, созревает во времени и развивается, так что противоположность истины и заблуждения становится относительной. Новое воззрение не отбрасывает старое, как негодный хлам, а сохраняет в старом все жизнеспособное, продолжая тем самым его бытие в ином контексте и в изменившихся условиях. То, что отживает и отбрасывается в ходе исторического развития, составляет заблуждение прошлого, а то, что сохраняется в настоящем, образует его (прошлого) истину. Но и сегодняшняя истина подвластна общему закону развития, ей тоже суждено претерпеть в будущем беспощадную ревизию, многое утратить и возродиться в сильно изменённом, чтоб не сказать неузнаваемом, виде. Философия призвана резюмировать ход исторического процесса, систематизировать и объединять ранее обнаружившиеся точки зрения во все более богатую и гармоническую картину мира. Специфика истории по Коллингвуду заключается в парадоксальном слиянии свойств искусства и науки, образующем «нечто третье» — историческое сознание как особую «самодовлеющую, самоопределющуюся и самообосновывающую форму мысли».

Р Дж Коллингвуд , Роберт Джордж Коллингвуд , Робин Джордж Коллингвуд , Ю. А. Асеев

Биографии и Мемуары / История / Философия / Образование и наука / Документальное