Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

— Я українець з багатьох поколінь, але десь у глибині сербського походження. Проте не кров вплинула на формування мого політичного світогляду, а мій батько — яскравий офіцер російської імператорської армії. На ньому так чудово сиділа військова уніформа, знаєте, шкіряні портупеї, золоті погони! А з якою гордістю він, бувало, поправляв портупею й наган?! Після більшовицької революції ми жили в Югославії. Я був підліток. Переймаючись батьківською офіцерською гордістю, я прагнув одного: швидше вирости і собі одягти офіцерську уніформу, стати поруч з батьком. На жаль, з плином часу в Югославії батьківські золоті погони все більше висіли в шафі на вішаку, а не на батькових плечах, а уява про офіцерську кар’єру трансформувалася у програму боротьби за звільнення Росії від комуністичної диктатури. Виник Народно-трудовий союз, і я став його активним членом.

— Не сумніваюся, що ви вивчали історію краху династії Романових і зауважили, що більшовики захопили владу якось дуже легко. Думаю, що ви розумієте, що основною силою, що повалила царат, були національно-визвольні сили колоніяльних народів, а більшовики тільки уміло скористалися нагодою. Зрозуміло чому: вони діяли в центрах влади в Петербурзі й Москві — це надзвичайно важливо, а “инородцы” діяли на периферії в різних місцях і, ясна річ, без взаємної координації своїх зусиль. Вам ніколи не доводилося думати над сенсом прагнення української нації до своєї державности?

— Ніколи не сприймав себе за українця, — продовжував Дивнич. — Я вихований був у межах великоросійської культури, переважно політичної, себе сприймав за носія її ідеалів, а іншого просто не сприймав. Я знав про петлюрівщину на Україні, басмачів у Середній Азії та інших сепаратистів. Ці рухи були породжені окремими ображеними інтелігентами, не мали серйозних політичних традицій боротьби і того не заслуговували на серйозну увагу. Ось більшовики з їхніми глобальними ідеями — це серйозно, і того вони взяли владу.

— Мені здавалося, що кожна людина мала б вивчати коріння свого народу, його продовжувати і збагачувати своїм особистим вкладом. Бо ж окрім суспільних структур і державної політики, існує сім’я та духовні цінності побутового, етнічного характеру з глибинними поняттями про добро і зло, про любов до своєї землі, природи і всього того, до чого прив’язана кожна людина тілом і душею. Знаєте, могила батьків прив’язує нас до себе і до землі не тільки крапелькою спільної крови, а прив’язує і до неба, куди у свій час полинуть і наші душі.

— Люди забувають про небо і дбають про земне життя.

— Як ви з Югославії потрапили в Совітський Союз?

— Я посідав одне з провідних місць в керівництві НТС. Мені довіряли повністю. Готувався до переходу на совітську територію для організації підпільних ентеесівських організацій. Коли в 1940 році стало ясно, що Сталін захопить Бессарабію, я з Югославії переїхав у Бессарабію ближче до її східного кордону й поселився там. Совітські війська рушили на захід. Вони перекотилися, так би мовити, через мене й пішли далі в західному напрямку. Я опинився на совітській території, і вже не треба було долати кордон з його складною й хитрою системою охорони. З Бессарабії подався до Москви, зустрівся з потрібними людьми, провів кілька нарад і разом намітили план дій, проте початок війни 22 червня 1941 року все змінив. Замість нашої підпільної боротьби проти комуністів ціла німецька держава рушила свою армію на схід. З одного боку ми раділи — бо ж великий похід проти комуністів, з іншого — це зовсім не те, що ми хотіли.

Гітлер хоче знищити саму російську державу. Становище наших діячів в Югославії повисло в повітрі, коли Гітлер рушив військом супроти південної Європи. Я повернувся до проводу НТС для участі у виробленні нової тактики. В 1944 році ще раз перейшов (за взірцем 1940 року) на совітську територію знову ж для заснування ентеесівського підпілля.

1947 року заарештували. КДБ через свою агентуру в лавах НТС зібрав досить інформації про мене, і після довгого слідства мене засудили на 20 років каторги й спрямували в Норильськ. Між іншим, перший каторжанин, з яким я там познайомився — це ваш земляк Данило Шумук. Він також дістав 20 років каторги.

— Що КДБ конкретного знайшов проти вас?

— Розкопав дві явки 1940 року і встановив прізвища двох тодішніх ентеесівців. Обоє у війну загинули, у всякому разі їхній слід зник і вони не могли підтвердити будь-що на слідстві й суді, але сам факт тодішньої діяльності був підставою судити за зраду. Підставою ідейного звинувачення була програма НТС.

— Коли і як вас звільнили? Чекісти загалом не довіряють розвідникам, шпигунам та іншим таким людям. Такі люди — це сильні індивідуальності, і вони спроможні йти самостійно обраним шляхом.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Идея истории
Идея истории

Как продукты воображения, работы историка и романиста нисколько не отличаются. В чём они различаются, так это в том, что картина, созданная историком, имеет в виду быть истинной.(Р. Дж. Коллингвуд)Существующая ныне история зародилась почти четыре тысячи лет назад в Западной Азии и Европе. Как это произошло? Каковы стадии формирования того, что мы называем историей? В чем суть исторического познания, чему оно служит? На эти и другие вопросы предлагает свои ответы крупнейший британский философ, историк и археолог Робин Джордж Коллингвуд (1889—1943) в знаменитом исследовании «Идея истории» (The Idea of History).Коллингвуд обосновывает свою философскую позицию тем, что, в отличие от естествознания, описывающего в форме законов природы внешнюю сторону событий, историк всегда имеет дело с человеческим действием, для адекватного понимания которого необходимо понять мысль исторического деятеля, совершившего данное действие. «Исторический процесс сам по себе есть процесс мысли, и он существует лишь в той мере, в какой сознание, участвующее в нём, осознаёт себя его частью». Содержание I—IV-й частей работы посвящено историографии философского осмысления истории. Причём, помимо классических трудов историков и философов прошлого, автор подробно разбирает в IV-й части взгляды на философию истории современных ему мыслителей Англии, Германии, Франции и Италии. В V-й части — «Эпилегомены» — он предлагает собственное исследование проблем исторической науки (роли воображения и доказательства, предмета истории, истории и свободы, применимости понятия прогресса к истории).Согласно концепции Коллингвуда, опиравшегося на идеи Гегеля, истина не открывается сразу и целиком, а вырабатывается постепенно, созревает во времени и развивается, так что противоположность истины и заблуждения становится относительной. Новое воззрение не отбрасывает старое, как негодный хлам, а сохраняет в старом все жизнеспособное, продолжая тем самым его бытие в ином контексте и в изменившихся условиях. То, что отживает и отбрасывается в ходе исторического развития, составляет заблуждение прошлого, а то, что сохраняется в настоящем, образует его (прошлого) истину. Но и сегодняшняя истина подвластна общему закону развития, ей тоже суждено претерпеть в будущем беспощадную ревизию, многое утратить и возродиться в сильно изменённом, чтоб не сказать неузнаваемом, виде. Философия призвана резюмировать ход исторического процесса, систематизировать и объединять ранее обнаружившиеся точки зрения во все более богатую и гармоническую картину мира. Специфика истории по Коллингвуду заключается в парадоксальном слиянии свойств искусства и науки, образующем «нечто третье» — историческое сознание как особую «самодовлеющую, самоопределющуюся и самообосновывающую форму мысли».

Р Дж Коллингвуд , Роберт Джордж Коллингвуд , Робин Джордж Коллингвуд , Ю. А. Асеев

Биографии и Мемуары / История / Философия / Образование и наука / Документальное