З часів неволі. Сосновка-7

— Ви ж говорите від імени сили, що рухається до встановлення світового панування і яка на цьому своєму шляху перемеле всі інші нації і витворить з них одну — російську. Очевидно, того з цих менших націй, хто допомагатиме вам, чекає особиста винагорода? Ви ж москалі так завжди діяли — шукали зрадників і їх використовували для упокорення націй. Ба, ви геть чисто сліпі, бо не бачите, що від 1956 року почався занепад великої 500-річної російської імперії. В Угорщині ви показали світові своє нутро і світ побачив, що СРСР — не нова соціялістична держава робітників і селян, а стара хижа російська імперія. Ваш удар по Угорщині — це потужний удар по всіх комуністичних партіях світу та по соціялістичних ідеалах загалом. Ви втрачаєте у світі ідейну підтримку. А витримати економічні й військові перегони із західним світом ви неспроможні. І найбільше через те, що своєю деспотією і малою зарплатою ви привчили весь совітський трудовий народ не працювати, а тільки удавати працю. Ви відвели час в одне покоління до підкорення світу. Ні, станеться наполовину швидше. Тільки станеться не панування імперії над світом, а розвал її. І не стане Україна погноїмо для росту імперії, а струсоне її і вийде з-під влади вашої всесвітньої блудниці Москви!

— Лук’яненко, на що ви надієтесь?

— На перемогу правди над брехнею, свободи над рабством, демократичного прогресу над тоталітарною стагнацією і застоєм.

— Це абстракція. Теорія. А ваше життя конкретне і відбувається у теперішньому короткому часі і в теперішніх конкретних умовах. Погодьтеся: людина краще себе почуває у доброму одязі, аніж у чорних штанях, чорній куртці, чорній куфайці, чорній пілотці — всьому одноманітному і пошитому з бавовняної тканини найнижчого ґатунку.

І він демонстративно провів поглядом по моєму зеківському одязі, а потім по своєму добротному.

— Три роки тому я ходив у красивому цивільному одязі. І не був щасливий. Тепло добротного пальта не нагрівало мою душу. Вона боліла стражданнями поневоленого московською окупацією народу. Як можна спокійно дивитися на колгоспниць, які зранку до пізнього вечора копають голими закоцюрбленими руками в холодній сирій землі буряки, а взуті навіть не в кирзові чоботи — їх у сільські крамниці вельми рідко привозять, — а в гумові — це ж ревматизм і болі в ногах до самої смерти?!

Як можна спокійно дивитися на хлопців, що під чаркою бувало заспівають:

Коли, коли, мій любий друже,
Ми скочим в сідла бойові,
Візьмемо шаблі гострі в руки
Й очистим землю від Москви?

А потім, обірвавши пісню на півслові, озирались навколо, щоб, бач, не підслухали сексоти, не донесли владі і вона їх не запроторила кудись у далекий Сибір. Ви не бачили цього заляканого і змученого окупацією народу. Ви бачили батька — блискучого царського офіцера. У своєму домі, на параді — це обрії формування вашої свідомости. Ви порвали духовне коріння з українцями і не знаєте ні наших страждань і приниження національної гідности, ні історичних і козацьких пісень. А я все це знаю. І коли я бачив змучену селянку, що так зігнула на колгоспному полі хребет, що вже й не розгинається, впізнаю в ній свою рідну матір і всю Україну — запряжену вашими опричниками і чекістами в московське ярмо. І не красивий одяг на собі стоїть в мене перед очима, а взута в гумові чоботи, вдягнена в синю куфайку, з сірою хусткою на голові на колгоспному лані напівзігнута під московським нагаєм моя рідна ненька-Україна. Я люблю її. І ночами прошу в Бога кари її катам…

Я змовк, ледь не трясучись від збудження. Дивнич не поспішав продовжувати розмову.

— Дозволите мені запалити? — перевів Дивнич розмову і простягнув мені пачку сигарет. — Ви палите? Беріть!

— Дякую, я не палю.

— І не палили?

— Палив, коли в армії служив. А потім покинув.

— Маєте силу волі.

— Я гартував себе, як Рахметов. Знав, що на мене чекає важкий шлях, тому постарався відучити себе від усіх тих звичок, які робили б мене слабшим. Я дорожу свободою, тому не залежу ні від тютюну, ні від горілки і ні від чогось такого, без чого організм може обійтися.

— А я ось не зумів покинути куриво.

— Мабуть, не вельми хотіли.

— Може, й так.

— То, може, розкажете, як вам удалося звільнитися достроково?