Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

— О, бач, ви признаєтеся, що пішли в антирадянський табір світової буржуазії.

— Що за нісенітниця?! Причому тут буржуазія? Я кажу про вільний, тобто демократичний світ, а не про буржуазію!

— А він — вільний світ і є буржуазний.

— Ви погано вивчали марксизм-ленінізм: буржуазія — це реакційна частина (причому зовсім незначна) вільного західного світу.

— То ви погано вивчили марксизм-ленінізм і не знаєте, що у нас демократія і свобода, а на заході немає ніякої свободи, а є диктатура буржуазії.

— У західних державах є по кілька політичних партій, є газети різних політичних напрямків, не глушать радіо і мене за мої політичні думки там ніхто не посадив би за колючий дріт.

— Чого вас не розстріляли? Львівські чекісти зробили велику помилку, що вас залишили живим.

— Ну, мене залишили не львівські чекісти, а Верховний Суд України. Коли б залежало від львівських чекістів, вони б зробили так, як ви хочете.

— І чого ви не організували бандитську повстанську чоту? Ви ж могли організувати чоловік двадцять — тридцять молодих бандитів, могли ще знайти у старих схронах два десятки іржавих карабінів. Озброїли б їх і напали б на якусь районну міліцію. Ми б спрямували проти вашої чоти роту наших солдат. Ви б перебили половину. Рота вас би перестріляла.

— І вам не жаль було б молодих солдат?

— Що значить, жаль? Ясна річ, що не жаль. Солдат багато і вони ж призначені воювати. Для чого ж ми їх кормимо, як не для війни?! А вас не шкода, бо ж ви — вороги.

— Цілком ймовірно, що не тільки з нашого, але й з вашого боку були б українці. Шкода ж убивати своїх.

— А які ви свої, коли боретеся проти радянської влади?

— Ви ділите людей за ідеологією “свій — не свій”, але є щось глибинніше від ідеології — спільність походження, антропологічна спорідненість, спільність крові, спільність національної долі, спільна любов до пісні, вишиваної сорочки, борщу й галушок, білої хати з вишневим садком. Це — вічне. А радянська влада — тимчасове явище: сорок років тому її не було. Потім з’явилася. Мине якийсь час і її не стане, а оте все національне залишиться.

— Радянська влада — не тимчасове явище, а ось національність — тимчасове. Нації сформувалися із зародженням буржуазного суспільства і в ході витіснення його комуністичною формацією, зникатиме й поділ людства на нації.

— Ви справжній інтернаціоналіст або, якщо підходити з загальнолюдських понять і здорового глузду, перевертень і яничар!

— Як ти смієш мене ображати, ти, вражина?!! — побагровів Литвин і схопився з крісла.

Я не відповів. Коли б це сталося років п’ять тому, Литвин би викликав пару ментів і разом вибили б такої бубни, що пам’ятав би до нових віників. А тепер за хвильку остиг і не вигнав мене, а сів знову в крісло і каже:

— Що ви думаєте робити? Стежка, на яку ви стали, важка і довга-довга. Ви думаєте йти по ній? У вас же 15 років! Як ви думаєте жити?

— Буду жити, як усі люди живуть.

— Хіба вони живуть? Вони переводять хліб у г… — і в цьому весь сенс їхнього існування.

— А на волі?

— Те саме й на волі. Лук’яненко, ви ж розумна людина. Не вдавайте, що ви не розумієте поділу людей на тих, хто живе сам, і тих, хто сам не живе, а існує для створення умов для життя інших. За рівнем вашого інтелекту ви належите до першої категорії. Невже ж ви хочете змарнувати кращі роки вашого життя у цих кошарах для двоногої худоби?

— Поясніть мені це докладніше.

— Та оті трудящі, вони зеленого поняття не мають, яку величезну насолоду дає усвідомлення права розпоряджатися іншими людьми, їхнім майном, ними самими.

— Чого ж не мають поняття? Вони ж вивчають у школі біологію, а вона вчить, що у світі існує боротьба за виживання. Кожна травинка хоче жити й тягнеться до сонця, при цьому закриває собою сонце для іншої травинки і гальмує її ріст.

У вовчій зграї вовчиця спарюється з тим вовком, який у погоні за нею випередить інших. Слабший відстає і не залишає за собою нащадків. Перемагає сильніший. І так покращується рід!

Між людьми те ж саме, тільки боротьба за самоутвердження незрівнянно різноманітніша й складніша. І на неї впливає гуманне виховання, якого набув народ. Національні моральні засади у нашого народу не раз виявлялися сильнішими за батьківську (біологічну) любов до своєї дитини. Згадайте Шевченкову “Катерину”.

— Ваше знання біології потягло вас у романтизм, давно минулий і немічно-смішний, — іронічно посміхнувся Литвин. — Тільки комуністи поставили питання про владу як основне питання всякої революції і держави і зрозуміли його у всій його глибині. Об’єктивній і суб’єктивній, у тому числі в сенсі її значення як знаряддя управління і як джерела наповнення індивідуального життя справжнім вагомим змістом.

— Ви це не уточнили.

— Я вам усе сказав: з нами — життя, проти нас — животіння.

— Можна йти?

— Ще одне: ви понаписували листи не тільки в Україну, а й Росію якимсь Серпиліну, Гридаєву. Що це за люди?

— Мої знайомі.

— Антирадянщики?

— Чого це “антирадянщики”?

— А хто ж вони?

— Мої знайомі.

— Не хочете сказати. Гаразд. Так ось запам’ятайте: я не дам вам розгортати з колонії антирадянську діяльність!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Идея истории
Идея истории

Как продукты воображения, работы историка и романиста нисколько не отличаются. В чём они различаются, так это в том, что картина, созданная историком, имеет в виду быть истинной.(Р. Дж. Коллингвуд)Существующая ныне история зародилась почти четыре тысячи лет назад в Западной Азии и Европе. Как это произошло? Каковы стадии формирования того, что мы называем историей? В чем суть исторического познания, чему оно служит? На эти и другие вопросы предлагает свои ответы крупнейший британский философ, историк и археолог Робин Джордж Коллингвуд (1889—1943) в знаменитом исследовании «Идея истории» (The Idea of History).Коллингвуд обосновывает свою философскую позицию тем, что, в отличие от естествознания, описывающего в форме законов природы внешнюю сторону событий, историк всегда имеет дело с человеческим действием, для адекватного понимания которого необходимо понять мысль исторического деятеля, совершившего данное действие. «Исторический процесс сам по себе есть процесс мысли, и он существует лишь в той мере, в какой сознание, участвующее в нём, осознаёт себя его частью». Содержание I—IV-й частей работы посвящено историографии философского осмысления истории. Причём, помимо классических трудов историков и философов прошлого, автор подробно разбирает в IV-й части взгляды на философию истории современных ему мыслителей Англии, Германии, Франции и Италии. В V-й части — «Эпилегомены» — он предлагает собственное исследование проблем исторической науки (роли воображения и доказательства, предмета истории, истории и свободы, применимости понятия прогресса к истории).Согласно концепции Коллингвуда, опиравшегося на идеи Гегеля, истина не открывается сразу и целиком, а вырабатывается постепенно, созревает во времени и развивается, так что противоположность истины и заблуждения становится относительной. Новое воззрение не отбрасывает старое, как негодный хлам, а сохраняет в старом все жизнеспособное, продолжая тем самым его бытие в ином контексте и в изменившихся условиях. То, что отживает и отбрасывается в ходе исторического развития, составляет заблуждение прошлого, а то, что сохраняется в настоящем, образует его (прошлого) истину. Но и сегодняшняя истина подвластна общему закону развития, ей тоже суждено претерпеть в будущем беспощадную ревизию, многое утратить и возродиться в сильно изменённом, чтоб не сказать неузнаваемом, виде. Философия призвана резюмировать ход исторического процесса, систематизировать и объединять ранее обнаружившиеся точки зрения во все более богатую и гармоническую картину мира. Специфика истории по Коллингвуду заключается в парадоксальном слиянии свойств искусства и науки, образующем «нечто третье» — историческое сознание как особую «самодовлеющую, самоопределющуюся и самообосновывающую форму мысли».

Р Дж Коллингвуд , Роберт Джордж Коллингвуд , Робин Джордж Коллингвуд , Ю. А. Асеев

Биографии и Мемуары / История / Философия / Образование и наука / Документальное