Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

Провід ОУН ухвалив рішення: вдруге перевести з боями частини УПА на захід, решту розосередити в дрібні групи, щоб їх легко було ховати в лісах. Запропонували всім, хто втомився і не відчуває сили продовжувати боротьбу, перейти на легальне становище. Усі конспіративні помешкання і зв’язки, щодо яких є сумніви, чи не розкрили їх чекісти, законсервувати і не використовувати. Надійні зв’язки використовувати обережніше.

Внаслідок цієї реорганізації в підпіллі залишалися камікадзе із заповіддю: “Боротимемося до загину і хай на нашій крові зросте нове покоління борців за волю України!”

Ці люди — герої. Вони не здавалися в полон. Вони стрілялися. Їхня героїчна боротьба тривала до 1956 року. Без зовнішньої допомоги, без централізованого постачання зброї і медикаментів наші повстанці боролися після війни впродовж цілих одинадцяти років!

Така фанатична відданість ідеї, така твердість духу довели всьому світові і нам самим, що в українських жилах тече не сукровиця, а козацька кров!

Ми ще спроможні боротися за волю!

У кабінеті чекіста Литвина

Коли працював у другу зміну і після снідання був у бараці, до мене підходить шнир і тихенько, щоб ніхто не чув, каже, що мене викликають у штаб до кабінету номер два.

— Що це за кабінет? — питаю.

— Особняк, — тихо шепнув. (Особняк — це особливий уповноважений Комітету Державної Безпеки по виправно-трудовій колонії.)

Я пішов. Постукав у двері. Зайшов.

— Добрий день!

— Добрий день! — відповів він. — Сідайте! — і показав на стілець.

Я сів.

— Лук’яненко, ви не так починаєте табірне життя, як треба. Ви відмовилися працювати в редакції газети. Ви не ходите на політзаняття. Ви піддаєте сумніву законність правил внутрішнього розпорядку. Ви заводите знайомства з найлютішими ворогами радянської влади. Ви сієте по зоні думки про те, що радянська влада згнила і мусить згинути. Ви підтримуєте антирадянський дух у зоні. Люди, які готові були піти на співробітництво з нами, тепер в розгубленості і не знають, що їм робити. Ви стали нам поперек дороги. Коли вас привезли, я навмисно довго не викликав, щоб подивитися, як ви будите себе поводити. Ви подумали, що тут можна робити, що хочеш. Не вийде! Затямте собі: не вийде! Як вам подобається робота — возити вугілля на електростанції? Обливаєтесь потом на морозі?! То мій перший вам подарунок!

— А далі що ще буде?

— О, набір величезний: позбавити пакунка, листування, побачення, бур, карцер, тюрма і ще всякі інші випадки…

— Випадки… це коли людині цеглина падає на голову?

— Не вигадуйте. Але майте на увазі, що набір способів у нас величезний. І крім того, життя в колонії просто-таки вільготне: магазин загальний, магазин для м’ясопродуктів і молока, буфет, кіно безплатне і платне, газети, журнали, книги — передплачуй, що заманеться, одяг, який хочеш — подивись, он ходять у кожухах. По суті, одне обмеження: щоб було темного кольору. Та чим же таке життя відрізняється від того, що за зоною?! Тільки й того, що немає жінок і невільно поїхати кудись! Нічого, ця “малина” припиняється. Поступово відновимо режим, що аж запищите! Начальник колонії вже підписав наказ про заборону ходити у верхньому цивільному одязі. Його у вас заберуть і покладуть на склад. Буфет і магазин для продажу м’ясних продуктів і молока закриваються. Лишиться один загальний магазин. Список продуктів ми переглянемо.

— Цими заходами ви збільшите у політичних в’язнів любов до радянської влади, — кинув уїдливо.

— Про яку любов ви говорите? Влада тримається на примусі!

— Та що ви говорите — це ж зовсім суперечить партійному поясненню суті совітської влади!

— Я не теоретик, я практично здійснюю політику влади. І на ваші розумування ми найдемо управу!

— Посадите на голодну порцію?

— Посадимо. О, голод — велика сила!

— Що ви мене лякаєте! Хіба на Львівщині на волі не те саме: весь районний центр уставлений великими дощатими агітаційними щитами із зображенням свині та корови — м’ясо, масло й молоко, а в магазині нічого немає. Гроші в кишені, а купити поїсти нічого. Ваша система неспроможна ні нагодувати людей, ні одягнути. Розплодили величезну машину державної бюрократії і держите народ у страху.

— Комуністична партія створила струнку систему державного управління суспільством.

— Вона ж паралізує всяку ініціятиву.

— Вона паралізує антирадянську діяльність таких, як ви.

— Ви, напевно, любите Леніна. Так ось він сказав: “Якщо радянська влада коли-небудь і загине, то загине від бюрократизму”. У цьому напрямку ваша влада і йде.

— Не дочекаєтеся! — з люттю просичав Литвин.

— Дочекаюся!

— Уже 44 роки вороги радянської влади пророкують нам загибель, а ми щодень розвиваємося і зміцнюємося.

— Усяке явище гине тільки тоді, коли завершить цикл свого розвитку: ідея соціялізму була посіяна на одній шостій частині земного суходолу, зійшла, розвинулася і дала плід. І весь світ бачить цей плід: цілковите рабство, тотальна русифікація, феодальне сільське господарство і страшенно відстала промисловість — усе це жахає вільний світ. І він на нашому боці, а не на вашому.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Идея истории
Идея истории

Как продукты воображения, работы историка и романиста нисколько не отличаются. В чём они различаются, так это в том, что картина, созданная историком, имеет в виду быть истинной.(Р. Дж. Коллингвуд)Существующая ныне история зародилась почти четыре тысячи лет назад в Западной Азии и Европе. Как это произошло? Каковы стадии формирования того, что мы называем историей? В чем суть исторического познания, чему оно служит? На эти и другие вопросы предлагает свои ответы крупнейший британский философ, историк и археолог Робин Джордж Коллингвуд (1889—1943) в знаменитом исследовании «Идея истории» (The Idea of History).Коллингвуд обосновывает свою философскую позицию тем, что, в отличие от естествознания, описывающего в форме законов природы внешнюю сторону событий, историк всегда имеет дело с человеческим действием, для адекватного понимания которого необходимо понять мысль исторического деятеля, совершившего данное действие. «Исторический процесс сам по себе есть процесс мысли, и он существует лишь в той мере, в какой сознание, участвующее в нём, осознаёт себя его частью». Содержание I—IV-й частей работы посвящено историографии философского осмысления истории. Причём, помимо классических трудов историков и философов прошлого, автор подробно разбирает в IV-й части взгляды на философию истории современных ему мыслителей Англии, Германии, Франции и Италии. В V-й части — «Эпилегомены» — он предлагает собственное исследование проблем исторической науки (роли воображения и доказательства, предмета истории, истории и свободы, применимости понятия прогресса к истории).Согласно концепции Коллингвуда, опиравшегося на идеи Гегеля, истина не открывается сразу и целиком, а вырабатывается постепенно, созревает во времени и развивается, так что противоположность истины и заблуждения становится относительной. Новое воззрение не отбрасывает старое, как негодный хлам, а сохраняет в старом все жизнеспособное, продолжая тем самым его бытие в ином контексте и в изменившихся условиях. То, что отживает и отбрасывается в ходе исторического развития, составляет заблуждение прошлого, а то, что сохраняется в настоящем, образует его (прошлого) истину. Но и сегодняшняя истина подвластна общему закону развития, ей тоже суждено претерпеть в будущем беспощадную ревизию, многое утратить и возродиться в сильно изменённом, чтоб не сказать неузнаваемом, виде. Философия призвана резюмировать ход исторического процесса, систематизировать и объединять ранее обнаружившиеся точки зрения во все более богатую и гармоническую картину мира. Специфика истории по Коллингвуду заключается в парадоксальном слиянии свойств искусства и науки, образующем «нечто третье» — историческое сознание как особую «самодовлеющую, самоопределющуюся и самообосновывающую форму мысли».

Р Дж Коллингвуд , Роберт Джордж Коллингвуд , Робин Джордж Коллингвуд , Ю. А. Асеев

Биографии и Мемуары / История / Философия / Образование и наука / Документальное