З часів неволі. Сосновка-7

— Дякую. Теплу білизну і светра я привіз із дому, а решту тут дали.

— Як ти оцінюєш зону?

— Для мене все тут нове: розпланування, конструкція парканів і дротяних загорож внутрішньої і зовнішньої охорони, оцей великий завод, і люди. Тутешні люди — це згромадження унікальних особистостей. Кожен із них, що тут є, на волі жив бозна-де, але виділився із загальної маси критичним ставленням до совітської влади. Отже, сюди звезли з цілого Совітського Союзу непересічних людей зі здібністю до самостійного мислення і не боягузів, бо боягуз, навіть все добре розуміючи, мовчить, а ці відважились виявити свій протест. Отже, це дає мені можливість почути обґрунтування їхніх антисовітських позицій. В університеті я чув одне, тут є нагода почути думки з іншого боку.

У зоні є повстанці з усіх західних областей України. Де на волі, в якій аудиторії можна було зібрати 500–700 учасників національно-визвольної боротьби і послухати розповіді про низові і середні ланки організації визвольного руху, про тактику і способи боротьби, про бої, про своїх і чужих людей? На волі це неможливо. А тут ось усе це є! Так мені дуже повезло. Я не проґавлю цієї нагоди і займусь серйозним і систематичним вивченням національно-визвольного руху на основі розповідей самих учасників, а це найкраще першоджерело. Для ширшого і повнішого охоплення теми тут до моїх послуг націоналісти Литви, Естонії, Латвії. Я вже маю по кілька знайомих литовців, естонців, латвійців. Університет за п’ять років дав мені ґрунтовні знання юриспруденції, але не дав правдивих знань історії України. Тепер я маю шанс заповнити цю прогалину в своїй освіті.

— У зоні прийнята схема взаємин, — сказав Горбовий, — провідні особи працюють разом з повстанцями і проводять з ними бесіди і в робочій, і в житловій зонах. Мета цих бесід: підтримувати дух і підвищувати знання. Приблизно раз на тиждень відбуваються зустрічі провідних осіб для обміну думками про політичні події у світі та про наукові публікації в українських журналах (та й не тільки українських). Для людей з інтелектуальними потребами це університет українознавства. Ця система не регламентована жорстко, діє гнучко, але вельми потрібна. Користаючи із права на передплату газет і журналів, українці зони отримують всі республіканські газети й журнали і багато союзних. Щоб щось із цікавих публікацій не пропустити, ми домовляємося, хто що передплачує. Далі, в обов’язок кожного входить реферування своїх журналів. Усі статті, які варто прочитати, відзначаються у змісті журналів і передаються іншим. Так ми нічого не пропускаємо, що варте уваги, з історії, археології, мовознавства, етнографії тощо. У час зустрічей відбувається взаємне інформування про цікаві статті та їх обговорення.

— Хочете, щоб кожний в’язень, який прийшов у зону стрільцем, вийшов із зони полковником?

— Хотілось би. Розумієш, раніше для цього не було жодних можливостей. Тепер можливості з’явилися і їх необхідно використати. Система, про яку кажу, перебуває в початках свого формування. У ній більше попереду, ніж позаду, того і можеш багато докласти для її успішної діяльности.

— Здається, я поступово входжу в коло такої публіки. Але, пане Горбовий, про життя в таборах мені багато розповіли і ще розкажуть прості повстанці. Розкажіть мені те, що вони розповісти не можуть. Перше питання: у всьому русі в західних областях України яку частку становила організована дія і яку неорганізована, стихійна?

— Порахувати у відсотках це неможливо, але я вважаю, що стихійні виступи проти москалів охоплювали не менше людей, аніж наша організована діяльність. Тут важливо підкреслити два моменти.

— Ті люди, які не були членами ОУН і не були прилучені до організованої боротьби, а взялися за зброю у відповідь на звірства і грабунок совітів, потім уже прилучалися до організованих структур і в їхніх межах продовжували боротьбу. Ці стихійні індивідуальні повстанці були постійним джерелом поповнення наших організованих лав.

— Націоналістична організованість виникла на ґрунті націоналістичної ідеології за період від Першої до Другої світових війн — національна свідомість західноукраїнського населення піднялася на такий високий рівень, якого вона доти ніколи не досягала. Останній великий урок нашому населенню приніс 1939 рік, коли совіти прийшли на нашу землю. Перед тим значна частина населення не вірила націоналістам. Думала, що ОУН перебільшує жахи совітської влади в східній Україні. А коли совіти прийшли в 1939 році і за жовто-блакитний прапор і тризуб почали заарештовувати, заможних людей засилати до Сибіру, членів усіх партій, окрім комуністичної, репресувати, коли наші селяни просто побачили, які совіти бідні і накидаються на першу ліпшу ганчірку і щораз просять щось попоїсти, тоді всі зрозуміли, що ОУН казала правду і сповнилися духу націоналізму. Цей настрій живив організовану діяльність, давав їй моральне виправдання, помножував стихійні прояви боротьби за самостійність.

— Як формувалася стратегія боротьби?