З часів неволі. Сосновка-7

— Чув дуже добре.

Кілька днів я спокійно й наполегливо навіював Луцьківу думку про необхідність написати до Генерального прокурора Союзу скаргу про застосування Львівським КДБ незаконних методів слідства з вимогою переглянути справу УНК і зменшити кару Р. Гурному та переглянути справу мою, перекваліфікувати дії Луцьківу зі зради батьківщини на антирадянську агітацію і зменшити йому кару. Така скарга, мовляв, мала б велике моральне і політичне значення. Моральне полягало б у тому, що це було б каяттям перед Гурним, і вона показувала б в’язням, що людські моральні риси у ньому перемогли і він зі стукача став знову людиною. Припинення подвійної гри означало б перемогу добра над злом, повертало б його душі цільність і він відчув би велику внутрішню радість. Політичне значення викривальної заяви в тому, що вона б подала приклад застосування імперією підлих методів (стукачів) та хімічної зброї (нейролептиків) супроти українського національно-визвольного руху.

Луцьків написав заяву і приніс мені. Я прочитав і був вельми незадоволений не тільки розмазаним стилем, а й недостатньо виразним викладом самої суті справи. Узяв, сам сформував і повернув Луцьківу, щоб той переписав своєю рукою. Луцьків пішов до свого корпусу, переписав по-своєму і на завтра приніс показати. Зміна тексту не сподобалась мені — знову з’явилося кілька слів, що згладжують проблему і замість принципової прямоти вносять якусь нерішучість.

— Василю, — кажу йому, — ну чого ти вихляєш хвостом? Ти мені скажи: те, що ти мені розповідав, правда чи ні?

— Правда.

— Якщо це правда, то чого ж і не назвати її прямо?

— За таку правду вб’ють.

— Не вб’ють. Ти не є у таборі найнебезпечніший для них. Якщо вбиватимуть по одному, то ти далеко не перший у списку. А якщо всіх зразу, то дідько з ним — однаково ніхто вічно не житиме! Заяву слід писати так, як треба, а не якісь вихиляси. Вихиляси не виправдовують тебе перед повстанцями.

— Добре, поправ ще трохи, та не загострюй.

Я знову підправив текст і віддав Луцькому зі словами:

— Перепиши і відправляй генпрокурору, а мені принеси копію, щоб я передав Роману Гурному, коли з лікарні повернуся на сьому зону.

Наступного дня Луцьків приніс мені копію заяви, я заховав її добре, щоб не знайшли під час трусу і перевіз до сьомої зони.

Луцьківа майже рік тримали у 12 корпусі, потім привезли в сьому зону, через місяць знову повернули до 12 корпусу. Після цього він був ще в якійсь зоні, кілька років був у Рибінській псих-лікарні. Перед закінченням десятирічного терміну спрямували до Львівської божевільні, звідки його й передали під опіку матері й сестри. Бідолашний чоловік.

Бандерівці у снігах Росії (Володимир Горбовий)

Горбовин був вищий за середній зріст, широкоплечий, здоровий чоловік. Через чоло навскоси проходив шнурок із чорним овальним клаптем шкіри, яка закривала ямку від вибитого ока. Ця чорна шкіра виділялася на білому чолі чимось неприродним, привертала до себе всю увагу, заважала зосередитись на живому оці, а воно проникливо дивилося навколо і помічало вельми багато, часто на багато більше за тих, хто дивився на світ двома очима.

Був активний в У ВО (Українській військовій організації) та ОУН. Здобув юридичну освіту і виступав оборонцем у політичних справах. Під час Варшавського процесу 1935–1936 років був адвокатом С. Бандери, Я. Чорнія, Є. Качмарського, а на Львівському процесі 1936 року захищав Бандеру та Равлика. Потрапив до горезвісної Берези Картузької — польського політичного концтабору.