З часів неволі. Сосновка-7

Якщо йога передбачає самовдосконалення і не передбачає використання самоудосконаленого мене у політичній боротьбі, тоді ніц не варте таке удосконалення.

— Я люблю Україну і хотів би робити їй добро. Проте в цих умовах, в яких ми тепер перебуваємо і, далебі, будемо знаходитись ще не один рік, по-перше, немає змоги щось конкретне робити для України, а по-друге, використаймо нашу змушену політичну бездіяльність для того, щоб ширше глянути на людину, землю, космос. Людина живе не тільки тут і зараз. Душа її вплетена через прану в космос і де межа, до якої линуть думки людини, її біологічно-електрична енергія, ми не знаємо. І з іншого боку, хіба ми живемо тільки зараз? Хіба наше “я” не триває в часі з минулого через теперішнє і в якесь майбутнє? Тож коли ми вдосконалюємо свою фізичну сутність завдяки Хатха-йозі і свої волю й розум завдяки відповідним вправам, то чи не робимо ми богоугодну справу?

— Гадаю, що тут індійська йога розходиться з християнством, бо ж християнство навчає робити іншому добро, а не замикатися на самому собі.

— Послухайте, — втрутився Кравчук, — не можна так. Левку, ти оголеною логікою притискаєш пана Євгена до стінки й вимагаєш підняти руки. Поглянь на йогу інакше: йога — нове явище. Вона цікава, і з нею просто треба глибше познайомитися.

— Пане Стефцю, я згідний з тобою. Ви, пане Євгене, дасте мені зошита, щоб переписати?

— Дам.

— Євгене, покажіть панові Левкові позу лотоса та навчіть його глибокого дихання.

— Чи ж він захоче робити ці вправи? — звернувся Грицяк ніби до Кравчука.

— Захочу, — відповів я.

— На перший раз я вам тільки покажу їх.

Він сів на поміст, склав ноги в клітку і підтягнув ліву ногу ступнею вверх і дві ступні виявилися вверх. Поза лотоса необхідна для вироблення уміння зосереджувати увагу (всю увагу) на одній точці. Звичайно це роблять, спрямовуючи зір на свого пупа.

Щоб скласти так ногу на ногу, треба справді довгі тренування. Грицяк зробив це швидко й просто. Тулуб його був випрямлений, шия рівна. Потім він ледь нахилив голову вперед, зосередивши погляд десь на пупі. І була в цій вертикальній сидячій поставі певна грація.

— Пане Євгене, підлітком, коли я бігав по полях і лугах за коровою, я закладував собі так ногу за ногу.

— Потренуйтеся, то і в теперішньому віці закладете.

— Я щоранку роблю руханку, але чи треба мені робити цю вправу? Побачу.

— Пане Євгене, покажіть тепер панові Левкові глибоке дихання.

— Глибоке дихання, — почав Грицяк, — це легенева вправа, проте йоги її роблять особливим способом. Перед тим, як її почати, вони уявно проводять лінію від легенів у небо, в прану і потім кажуть собі: мої легені сполучаються з космосом, я вдихаю і прана струменем вливається в легені, мої легені розширюються й розширюються, прана з легенів розходиться по моїх жилах, небесна енергія збільшує мої сили! При цьому животом регулюють наповнення верхньої-нижньої-нижньої-верхньої частини легенів.

Коли ви зосередите увагу на диханні і будете вірити, глибоко вірити в те, що кажете, то й справді відчуваєте і вливання прани, й потепління в жилах, і збільшення енергії.

Важливо навчитися вимовляти не порожні звуки-слова, а слова-енергію вашої душі, енергію такої сили, на яку спроможна ваша нервова система. І тоді все відбуватиметься насправді.

Несподівано тема нашої розмови змінилася.

— Левку, ти знаєш, Євген у Норильську 1953 року керував повстанням? — запитав Степан.

— Ні, не знаю. Як воно було, пане Євгене? Цікаво було б послухати про це.

— Шановні друзі, Левку й Степане, про Норильське повстання я розповім панові Левкові колись іншим разом, а тепер хотів би викласти вам психологічні висновки, до яких я прийшов завдяки неодноразовим спостереженням за поведінкою людей в критичних ситуаціях.

— Розповідайте. Ми з Степаном потрапляли у критичну ситуацію, коли присудили були до страти. Обставини були які? Сидиш у камері. Два наглядачі викликають з камери і ведуть до зали суду. Там нас приймав під охорону караул: лейтенант, сержант і три солдати. Солдати з карабінами з багнетами наголо. Завели у дерев’яну загородку. Лейтенант розставив караул, і суд починає слідство. Судовий процес триває кілька днів. Суд виголошує вирок — розстріляти! Посилений караул веде до камери. Звичайно, це не та, в якій був до вироку. У цій товщі сталеві ґрати, меблі приковані до підлоги, заслонку на прозурці не опускають, вона постійно відкрита і в неї постійно дивиться наглядач. Друзів, з якими сидів на лаві підсудних поруч, розвели по інших камерах. Їхня дорога довга. Наші дороги могли обірватися, і вони далі підуть без нас. Виникає гостре почуття різниці доль. Далі кожен чекає від розгляду справи у Верховному Суді України свого: скорочення терміну й етапу до концтабору, заміни страти ув’язненням і етапу в зону. За таких обставин дії зроблені раніше, ти сидиш у клітці і тепер відбувається оцінка раніше зробленого і тебе самого в час дії і в час її оцінки. Степане, правильно я зобразив схему?