Заблудлий

Їхали не розмовляючи: Баб зосереджено вдивлявся в дорогу під колесами, намагаючись не втратити управління через ями й непримітні ділянки сипкого ґрунту. Перевалили через пагорб, і могила швидко зникла з очей, а Зандер, бачив Нейтан, міцніше вчепився в заднє сидіння. Нейтан визирнув у вікно на огорожу, яка відділяла братові володіння від його власних. В обох напрямках дріт зникав удалині. Не видно було йому кінця-краю. Проминули ділянку, де стовпи огорожі, схоже, розхиталися, і Нейтан подумки закарбував, що слід сказати Кемові... Й одразу похопився. Знов його штрикнуло гостре усвідомлення того, що сталося.

Доїхали до краю Кемеронової землі, й Баб сповільнив рух. Шосе попереду ховалося за природним підвищенням, що тягнулося вздовж східного кордону. З Нейтанового боку воно являло собою земляний пагорок, а з Кемеронового — кам’янисте оголення гірських порід, якому вдалося протриматися кілька тисяч років. На заході сонця воно пломеніє червоним, немов підсвічене зсередини. Нині ж було тьмяно-коричневе.

— Де машина? — запитав Нейтан.

Баб уже практично зупинився, вдивляючись у лобове скло. Зандер розвернувся, озираючись назад, звідки вони приїхали.

— З цього боку нічого немає, — примружився Нейтан крізь закурене скло. — Де саме, за словами пілота, вона була?

— Він летів за джипіесом, по сітці, тож... — Баб знизав плечима. Це не дуже допоможе. — Але він казав, на скелястій ділянці, на північ від лінії... — Баб перемкнув передачу. — Виїду на дорогу. Побачимо, що видно звідти.

Баб рушив попід огорожею, тримаючись вузької самочинної ґрунтівки, що з’єднувала пасовище з дорогою. Проскочивши в розпадину між скелями, машина підстрибнула, двигун застогнав — і вони опинилися на тому боці оголення. Відкрита дорога була геть безлюдна.

— Як скажеш — тут північ? — спитав Нейтан, і Баб кивнув. Колеса здійняли хмару куряви, й до Нейтана долинуло цокотіння камінців, які злітали з дороги, поки машина набирала швидкість. Дорога попереду нагадувала земляну стрічку, а ліворуч тягнулася скеля. За кілька годин вона цілком затулить призахідне сонце.

Їхали якусь хвилину, аж тут Баб пригальмував навпроти майже невидимої розпадини в скелях. Знаків тут не було. Нечисленні місцеві мешканці знали більшість путівців через бездоріжжя, а поодиноких туристів не заохочували їх досліджувати. Баб спрямував машину в прогалину між скелями й виїхав на пасовище з того боку. В цьому місці оголення породи являло собою положистий схил, який поступово підіймався до найвищої точки, а над дорогою різко обривався.

Баб зупинився, не вимикаючи мотора, і Нейтан, відчинивши дверцята, вийшов. Здійнявся вітер, і курява прилипала до шкіри і вій. Нейтан розвернувся, повільно зробивши повне коло. Звідси видно було й скелі, й огорожу, яка змаліла вдалині. Й обрій. А більш нічого. Нейтан сів назад у машину.

— Спробуй трохи далі.

Вони повернулися на дорогу, й за хвильку Баб завернув у іншу прогалину. Все повторили спочатку: зупинилися, роззирнулися. Нічого, все так само. Нейтан, уже втрачаючи надію, відчинив пасажирські дверцята, щоб залізти назад у машину, коли почув легенький стукіт по шибці. Зандер кудись указував, щось говорячи.

— Що таке? — нахилився до нього Нейтан.

— Он там, — тицьнув Зандер на верхівку схилу понад дорогою. — Де світло.

Нейтан примружився проти сонця, але нічого не міг розібрати. Він нахилився, щоб дивитися з одного рівня з сином. Простежив за його поглядом — і нарешті побачив. На далекій скелі, на самому кам’янистому вершечку, тьмяно поблискував брудний метал.

Водійські дверцята були відчинені. Не навстіж, але й не на щілинку. Радше наполовину: якраз достатньо, щоб змогла вилізти людина.

Потому як Зандер побачив далекий відблиск машини, Баб знову виїхав на дорогу й дістався наступного прихованого з’їзду. Знову спустився на путівець — і цього разу «ленд-крузер» уже неможливо було проґавити. Він стояв на пласкій верхівці скелястого пагорба, обернутий капотом до урвища над дорогою.

За загальною мовчазною згодою Баб зупинився біля підніжжя, і вони піднялися схилом. Усі троє стали біля Кемеронової машини, а вітер шарпав одяг.

Нейтан обійшов бездоріжник і вдруге за день відчув, як щось у ньому зрушується, зміщується. Зовні машина була геть звичайна. Брудна й пощерблена камінцями, але не схоже було, що з нею якась біда. Нейтан відчув неприємне холодне поколювання на загривку.

Не схоже, що з нею біда, в цьому-то головна біда. Нейтан збагнув, що очікував побачити, як мінімум, що машина застрягла, чи перекинулася, чи врізалася в скелю, чи взагалі сплющилася на зазублену металеву кулю. Він очікував на те, що двигун закипів, чи олива потекла, чи щось загорілося; очікував побачити відчинений капот або всі чотири спущені колеса. Він сам не знав, чого конкретно очікував, але чогось такого. Чогось більшого, ніж побачив. Якогось пояснення.