Заблудлий

— То й що? Вона собі може просто вирішити і все? — Саймонові очі зблиснули, і він почав міряти порожню ділянку кроками. — Чорт. Чорт! Не можу повірити.

— Ти не чув, як вона поїхала? — запитав Гарі. Його це трохи розважало.

— Я ввечері випив снодійне, — огризнувся Саймон. — Останнім часом дуже хвилювався. Чорт, — знову забігав він. — Ніхто більше не чув, як вона поїхала?

Нейтан притлумив бажання озирнутися на Ільзу. Зараз, коли Саймон про це заговорив, Нейтан наче пригадував, що в якийсь момент смутно чув торохтіння двигуна. Нейтан уже засинав, і йому наснилося, що це генератор. А коли він розплющив очі, побачив Ільзу, яка спала поруч, і про все забув.

Він спостерігав за Саймоном, який ходив туди-сюди й бурмотів собі під ніс щось дуже схоже «дурна сучка», й на саму думку про те, що Кейті втекла під покровом темряви, у Нейтана зринуло особливе тепле відчуття. Якщо так подумати, вона заслуговує на краще, але для початку й цього вистане.

— І як я маю вибиратися з цього задуп’я без машини? — уже горлав Саймон. Крик був на межі вереску. Нейтан почув, як Баб на веранді марно намагається придушити смішок.

Гарі зловив Нейтанів погляд. Мимолітна усмішка змусила ворухнутися риси його грубуватого обличчя.

— Можу тебе завтра вранці підкинути в місто, приятелю, — мовив Гарі люб’язно.

— А далі в біса що? — огризнувся Саймон.

— Не знаю, приятелю. Але думаю, там ти щось вигадаєш.

Саймон кинув ще один погляд на них, потім ще один погляд на порожню ділянку, розвернувся й потупав у порожній фургон, де колись була його дівчина, і з силою хряснув дверима.

Нейтан досі чув, як посміюється Баб, разом з Ільзою і дівчатами зникаючи в будинку. Вони з Гарі обмінялися зачудованими поглядами.

— На цій ноті... — почав Гарі, рушаючи до будинку. — Ти йдеш з нами?

Нейтан відчував, як кишеню відтягують Кемеронові ключі.

— Гарі, — його усмішка згасла, — з Ільзиною машиною все гаразд, проблем немає.

Почувши це, Гарі обернувся.

— Ні?

— Ільза підозрює, це Кем її псував, от чому вона була така ненадійна, — мовив Нейтан, спостерігаючи за його обличчям. — Ви ж так і думали?

Якусь мить Гарі помовчав, а далі кивнув.

— Ага. Так і думав. Зрештою, небагато є поламок, здатних загнати мене в глухий кут, але ця клята машина... — він похитав головою.

— Ільза вважає, він і інші речі робив.

— Які це? — запитав Гарі.

— Такі ж, як робив тато, — сказав Нейтан. Почекав. — Щось ви не здивовані.

— Справа не в тому, — зиркнув Гарі на будинок. — Слухай, Кемерон був хлоп розумний. Набагато розумніший за Карла, та ти це й сам знаєш. Карл був жорстоким агресивним покидьком і ніколи не переймався, хто про це дізнається. А Кем був не такий. Хотів, щоб люди його любили й поважали. І так і було, хіба ні? Але насподі... — Гарі замовк так надовго, аж Нейтан уже був подумав, що провадити він не збирається. — Я давно почав підозрювати, що Кем більше схожий на вашого тата, ніж хоче це показати. Може, навіть гірший, бо розумніший. Умів краще це приховувати.

— А ви ніколи його ні за чим не застукали?

— Ні, але деякі ознаки я бачив. Оті збіса сумні малюнки Ло. Історія з рукою Софі теж мені відгонила брехнею, але вона присягалася, що так і було.

— Господи, Гарі, слід було щось робити!

— Агов, — тицьнув Гарі мозолястим пальцем у Нейтана. — Ти сюди рік носа не показував, приятелю. Не тобі розповідати, що мені слід було робити, а чого не слід. Я тримав при собі ключа від сейфа з рушницями — на той раз, якщо Кемові щось у голову стрельне. Я відсилав його подалі від хати на які тільки можна роботи. Намагався поговорити з ним. Коли це не спрацювало, посварився з ним — саме цю сварку й чув твій клятий приятель-турист.

— Ви ж могли подзвонити в поліцію.

— І ти міг, — зненацька мовив Гарі. Він утупився в Нейтана ясними очима. — Скільки разів ви з братами й мамою могли так вчинити? Ви вже достатньо дорослі були, щоб підняти слухавку і комусь зателефонувати. То чого ж не зробили цього?

Нейтан розтулив був рота, але зразу стулив.

— Не знаю, — нарешті зронив він.

Але збагнув, що насправді він знає. Він нікому не подзвонив і не попросив допомоги просто тому, що це ніколи не спадало йому на думку. Він знав неписане правило: не розповідати нікому, навіть один одному. Та якби навіть він і додумався попросити допомоги, навряд чи в цьому був сенс, коли просити її нема в кого. Може, Нейтан і небагато знає в житті, але одна істина глибоко вкорінилася в його свідомості. Тут, у пустелі, ти сам-один.

— Одного разу я таки подзвонив у поліцію, — сказав Гарі, і його обличчя знову стало непроникним. — Коли стосунки між вашими батьками геть зіпсувалися. Ви з Кемом були в пансіоні. Але можеш запитати в Баба — гарантую тобі, що він пам’ятає. Потім твоя мама змусила мене пообіцяти, що я так більше ніколи не зроблю. Це спричинило багато проблем, які один візит сержанта не виправив, і закінчилося все не дуже добре.

— Для мами?

— Для Баба.

Довгу хвилю вони обидва дивилися на могили в кінці двору.