Закоłот. Невимовні культи

Пальці на руках розгалузилися — кожен на десяток тонших та гнучкіших маніпуляторів; забігали приладовою дошкою. Факт відсутності НРІ дещо ускладнював справу, але Зіверс врахував це, розподіляючи обчислювальне навантаження між декількома молодшими серверами, які все ще лишалися в мережі. Перший потужний удар в переділку ліворуч пролунав сигналом початку зворотного відліку.

Крижаний спокій розлився організмом, розчиняючи різницю між штучним та природним. Тепер усе тіло професора Вольфрама фон Зіверса було наче єдиний складний механізм, позбавлений розуму та свідомості — чиста процедурна поведінка, що живилася через зовнішні приймачі сигілів, а не з внутрішніх резервів.

Квантова телепортація. Складна енерговитратна операція, що ґрунтується на двох засадничих принципах: квантовій сплутаності часток і синхронізації суперпозиції на релятивістському рівні.

Знаменита істота минулого, славнозвісний кіт Шредінгера, був суто гіпотетичним створінням, жартом для посвячених. Коти Сатурна, навпаки, були цілком реальні. Кіт Шредінгера був фікцією, таким собі макрооб’єктом, «спостерігачем-у-собі», тому не міг існувати в суперпозиції. А кіт Сатурна ламав це доволі прямолінійне сприйняття, бо існував у синхронній суперпозиції, суперпозиції на рівні макровсесвіту і міг бути сплутаним з іншою синхронічною системою. Прадавні пророки передбачали таку можливість і навіть шукали спосіб її реалізувати, однак вони були позбавлені уяви про те, що саме лежить за тим, що вони називали «не причинно-наслідковий зв’язок», а тому всі їхні спроби були не більш ніж витівками наївних тодлерів.

Зараз те саме завдання виконувалося двічі в паралель: створення синхронічного макрооб’єкта на базі завантаженої квантової схеми. Одна модель створювалась в обраній ділянці простору-часу «Сінано», яку Зіверс обрав наступною схованкою, а друга — безпосередньо в самому Зіверсі. Точніше, його поточному матеріальному втіленні.

Пастка квантової телепортації полягала в тому, що це не була телепортація. Створена система-копія була сплутана на квантовому рівні, тож миттєво узгоджувалася з оригіналом, після чого відбувалася десинхронізація (утримувати синхронічність навіть протягом наносекунди було пекельно витратною забавкою), і системи вже не були сплутані на макрорівні. Зазвичай, після того оригінал ізолювався і, по отриманні підтвердження про успішне переміщення, дезінтегрувався.

Професор Зіверс не мав розкоші повноцінного завершення телепортації, та попри це з дезінтеграцією проблем не виникало.

Можна було б запитати, що в разі таких маніпуляцій стає істинним Я людини, якщо низка телепортацій утворює низку повністю ідентичних копій. Професор на це мав доволі просту відповідь. Справжнім Я є модель, за якою відтворюється та низка копій. Ця модель, звісно, позбавлена певних аспектів особистості, бо вони, через квантову природу свідомості, можуть бути передані лише сплутанням і від початку не можуть бути в неї закладені. Але саме інформаційна модель, ланцюг кубітних блоків, найточніше відповідає історичній концепції «безсмертної душі», яку людство усвідомило задовго до того, як вперше припустило існування квантів.

Не було чіткого моменту переходу — він був занадто швидким, щоб розум міг його виокремити та усвідомити. Проте певним відлунням залишалось підсвідоме відчуття подвійності світу навколо. Воно було надто химерним, щоб набути чіткого втілення, але воно було, і Зіверс знав це напевне. Телепортація відбулася — він мав своє тіло в іншій частині корабля, в дата-центрі неподалік пускових палуб.