Закоłот. Невимовні культи

Зі «Щасливого Журавля» відлетіли чотириста сорок п’ять апаратів, здебільшого — Кі-201. Вони атакували флотилію Чорних кораблів, що збиралися на орбіті Місяця, готуючись до штурму Землі. Перехоплювачі Тисячі демонів зустріли їх ще на підльоті. Не маючи вогневих систем, ба навіть ескорту, атакуюча група вже тут втратила більше половини апаратів. Решта досягла скупчень основних кораблів. Ще сотня була зупинена торпедним вогнем і широкосмуговим випромінюванням, від якого пілоти непритомніли та вмирали від больового шоку. Лише вісімдесят сім «Карю» наблизилися на відстань тарану. Тридцять два було знищено плазмовими батареями й тим, що мало бути дронами фінальної лінії оборони. Але ці дрони були чимось іншим, ніж космічними апаратами. Вони були замалими та занадто складними для примітивної машини-самогубця. Вони були яскраво-рожеві, розміром трохи менше людини, з твердим лускатим покриттям, численними тонкими лапами у вигадливо сегментованому хітині та з парою невеликих крил-мембран. Голова ж здавалася шпаруватою верхівкою гриба, складеною зі щільно сплетених асиметричних кілець, поміж яких відстовбурчувалися сотні довгих тонких мацаків.

Занадто складне створіння, щоб бути штучним — радше жива істота. Ця думка колихнулася десь на самому дні темного колодязя, на який перетворилась пригнічена свідомість Тенгрі — й розчинилась у низці сліпучих спалахів і реакцій тривалістю в наносекунди.

Сенсори «Карю» бачили їх, але водночас наче й ні, немовби ті створіння були напівпрозорі для штучних очей винищувача і перебували в двох чи навіть трьох місцях водночас. Вони зближувалися з винищувачами легко, незважаючи на всі спроби ухилитися, входили в безпосередній контакт — і винищувачі перетворювалися на мертві шматки матерії.

Двадцять сім «Карю» атакували кораблі ескорту, знищивши один і пошкодивши три. Дев’ять атакували фрегат, завдавши йому чималої шкоди. Дванадцять вдарили по материнському кораблю, але спричинити критичних ушкоджень не спромоглися.

Серед тих дванадцяти був Тенгрі Гаджито. Він добре роздивився велетенський ворожий корабель, схожий на сяючого рожево-срібного асиметричного кальмара з суглобистими, броньованими тенаклями завдовжки в десятки кілометрів. Іскристим тілом ходили хвилі, наче його поверхню збурював несамовитий шторм. Тисячі мікроскопічних порівняно з ним істот проносилися над кораблем, пірнаючи в його живу, мінливу поверхню й виринаючи звідти — бризки здіймалися, формуючи довгі низки сфероїдів, що утворювали навколо корабля складні орбіти, перетинаючись і зіштовхуючись, єднаючись у більші та розбиваючись на дрібніші. Сам космічний простір навколо корабля бринів, наче вакуум у ньому був переповнений чимось, що сенсори винищувача сприймали на самісінькій межі своєї чутливості.

Останнє, що відчув Тенгрі перед зіткненням, була цікавість. Він гадав, чи лейтенант Секі Юкіо зараз в одному з «Карю», що разом із його машиною вийшли на прямий удар. Він не міг знати цього напевно, але думати про це йому було приємно.

Секі був поряд, але його доля знову повернулася несподіваною гранню. Реактор його винищувача не розірвався. «Карю» пробив верхню оболонку корабля, занурившись майже на десять метрів углиб. Пілота, точніше те, що від нього залишилося, вирізали з понівеченого винищувача. Його модифіковані мозок та хребет вилучили з нежиттєздатних решток, зберігши також певну частину імплантів. Лейтенант Юкіо вижив — однак про те ніхто з його рідних та близьких так і не дізнався.

А токкейтай Кобаясі, займаючись затвердженням відправки бако загиблих пілотів, натрапив на той, що належав Тенгрі Гаджито. Кобаясі не забув приниження і тому жадав помститися пілотові — навіть мертвому. Не надіслати бако рідним… Як на нього, то була непогана помста. Він дістав з шухлядки складеного вчетверо листа, розгорнув.

Дім, збудований з розбитого каменю, неодмінно розвалиться під тиском урагану. Імперія — це будівництво дому з битого каменю. Я відходжу, усвідомлюючи це.

Токкейтай не без утіхи зіжмакав листа та кинув до інсиниратора.