Закоłот. Невимовні культи

— Тільки-но прокинулася, — вона раптом зрозуміла, що, крім чобіт, на ній більше нічого немає, а Кемідов зараз витріщається на її груди. Це раптове усвідомлення за відчуттям було схоже на струмінь крижаної води, що б’є просто в обличчя. Біль у потилиці, який ніби вже вщухнув, розчинений альтерованим етанолом, знову розпочав свою пекучу пульсацію.

За статутом екіпаж мав спати в білизні — не стільки через моральний аспект, скільки для утримування в тонусі м’язів, що швидко атрофувалися в умовах штучної гравітації. Але довго витримувати на собі компресійне боді можна було хіба за допомогою медикаментозних супресорів чутливості.

— Чудово. Збирайся — і прожогом у тринадцятий сектор. Місцеві зустрінуть тебе в транспортному габі.

— Щось серйозне?

— Wahrscheinlich nichts, — вирячене око ковзнуло поглядом нижче обличчя Бріджит, і нудота знову підкотилася до горла. Різка зміна мови підсилила ефект. — Aber du solltest es trotzdem überprüfen. Sie wirst du bei Ankunft kurz informieren.

— Зрозуміло. Вирушаю, — пульсування стало майже нестерпним, гортань заклякла в спазмі, незграбно вичавлюючи слова, наче засохлу зубну пасту з тюбика.

— Leviter calcare, сестро.

Вона кивнула й опустила руку. Голограма, змигнувши, щезла, а наступної миті О’Шонессі, хитнувшись, схопилася рукою за полицю й вивернула вміст шлунка просто на підлогу. Блювота струменем вдарила у палубу, дрібні каламутні бризки розлетілися навсібіч. Каюту заповнив кислий сморід.

— Трясця… — важко тупаючи магнітними підошвами, вона відступила до переділки з рундуком, наосліп сягнула туди рукою, намацуючи гігієнічний набір. Витягла, розпакувала абсорбуючу фібру, пустила на обличчя. Та поповзла, наче хробак, полишаючи по собі ледь чутний прохолодний слід. Пововтузилася на губах, перелізла на підборіддя, потім ковзнула з шиї на руку, поступово роздимаючись, наче гладшаючи на поглиненому бруді. Поки вона робила свою справу, Бріджит намацала в пакеті балон зі спреєм-прибиральником. Калюжа й бризки, що потрапили у його аерозольну хмарку, враз зібгалися — спрей кристалізував органічні рештки, перетворюючи їх на інертну напівтверду субстанцію, яку легко було зібрати та утилізувати. Дивлячись, як корчиться на підлозі вміст її шлунка, О’Шонессі витягла флягу й надовго до неї приклалася. Цього разу подразнені горлянка та стравохід не прийняли питво так легко, як допіру — Бріджит зайшлася натужним кашлем, що ледь не спричинився до нового нападу нудоти.

— От лайно, — прошепотіла вона, змахуючи з очей сльози.

Прибирання мало зачекати. Кемідов не схвалить запізнення, навіть якщо вся її робота зрештою зведеться до суто протокольних дій. Служба флотської безпеки вирішувала більшість дисциплінарних порушень на борту «Сінано», не виключаючи вбивств. Інституція, до якої належала О’Шонессі, мала дещо інше коло обов’язків.

Бріджит витягла з шафи скручену в оберемок уніформу, кинула її на полицю. Покопирсавшись, витягла звідти компресійне боді по лікті й коліна, те саме, в якому за статутом мала б спати. Цікаво, Кемідов не зауважив цього порушення через те, що витріщався на її цицьки, чи просто СОІ мала більше волі, ніж інші корабельні служби? Щільна ребриста тканина приємно облягла заніміле тіло, повернувши йому відчуття. Зверху на білизну — комбінезон ФОК, що був складною композицією з броні, скафандра і дослідницької лабораторії. Зовні він майже не відрізнявся від стандартного комбінезона окульт-інженера — брати і сестри О’Шонессі не любили виділятися з натовпу. Невеличкі нашивки та сигіл-ідентифікатор можна було побачити і зчитати лише зблизька.

Уже вдягнена, Бріджит ще раз кинула оком на загуслу грудку блювотиння на палубі. Сморід майже не відчувався… То спрацювала система клімат-контролю, чи вона вже звикла до цього запаху?

— Потім. Авжеж потім, — жінка кивнула головою і вийшла з каюти.

II

Et vos testimonium

Ікона в акриловому вікні вагонетки. З-понад напису на пасажирку споглядав напівпрозорий образ Ґаґанотхоа — сотні очей у німбі перламутрових мацаків, що складалися в гіпнотичний патерн. Якщо вдивлятися достатньо довго й пильно, мацаки починали рухатися — як на картинках з оптичними ілюзіями. Але в цьому випадку вони і справді рухалися, бо ікона у вікні була не зображенням. Вона була стереографічною проекцією.