Закоłот. Невимовні культи

— Стули пельку, бовдуре, — ледь чутно прошепотіла йому напарниця. Вона закінчила розмову і тепер просто кипіла від люті. О’Шонессі розуміла її — жінка мала наказ і виконувала його, а її напарник тим часом дратував інспекторку.

Хлопець ніяково знизав плечима, потім знов обернувся до Брідж.

— Entschuldigen Sie, Inquisitor, — він винувато посміхнувся, і Бріджит здалося, що він ледь стримався, аби не підморгнути. — Я вперше…

Опустивши повіки, щоб хоч трохи зменшити біль, інспекторка звелася на рівні. В іншій ситуації вона може б ще вагалася між тим, чи то ФБшник тролить її, чи він просто йолоп — та наразі різниця була для неї непринципова.

— Якщо ти, вилупку, бодай ще раз звернешся до мене як до чоловіка, — не сходячи з місця просичала вона, — то, присягаюся Брамою і Ключем, я оцим ротом вигризу тобі око.

Обличчя ФБшника сполотніло, нижня щелепа відвисла, демонструючи в прорізі рота пощерблені зуби. За його спиною напарниця на коротку мить скривилася в зловтішній посмішці.

— А якщо ти ще раз звернешся до мене високою імперською — байдуже, східною чи західною, а тим паче прадавньою — то вигризу обидва. Verstehst du?

— Selbstverstandlich… е-е-е… так, інспекторко. Перепрошую, інспекторко.

Висока західноімперська була офіційною мовою Спеціально Офісу Інспекторського, в якому й служила Бріджит О’Шонессі. СОІ недарма тайкома тлумачили як Sanctus Officium Inquisitionis — більш влучної історичної паралелі було годі й шукати. Але наважитися в очі назвати інспектора інквізитором міг хіба його колега — і то лише в глибоко приватній розмові.

Флотська Безпека теж мала свої амбіції, і зазвичай дві служби намагалися уникати тісних контактів — аби не підвищувати градуса напруги. Все суто формально і протокольно. Хлопчині це, певне, забули пояснити. Альбо він настільки тупий, що не затямив роз’яснень. І вирішив блиснути обізнаністю.

О’Шонессі відступила, знов повертаючись до звіту хроматографа. Її реакція теж не надто скидалася на протокольну. Кемідов за це, авжеж, не похвалить… але Кемідов може йти до дупи. До своєї власної, наприклад. Бо та, в яку він послав Брідж, раптом виявилася з хитрою різьбою. Такою, що саме під інквізиторський болт.

— Техніки повідомляють, що камери у цьому відсіку не встановлювали, тільки давачі температури і тиску, а також протипожежну систему з паровою завісою та герметизацією, — дивлячись на екран термінала, сказала жінка. — Вихід на горішній рівень до газокомпресорної станції палубою вище, так само як і до локальної протипожежної системи. Я переслала звіт на ваш ідентифікатор…

— Що зі звітом КБЖ?

— Досі не надіслали, інспекторко.

«І чому я не здивована?» — подумки прокоментувала цю відповідь Бріджит.

Жінка не зводила з неї допитливого погляду.

— Гадаю, інспекторко, ця справа переходить до СОІ?

— Се не мені вирішувати, — прикривши на мить очі, відповіла О’Шонессі. Вона вже бачила, як у кутках відсіку збираються руді тіні, пульсуючи в такт вогню, що розливався з потилиці. Раніше це завжди були сни. Ніколи — при тямі. Навіть у вагонетці вона просто закуняла — раніше, ніж усвідомила це. Але тепер… тепер Брідж відчувала: ще кілька секунд — і вона побачить, як згоряє й обвуглюється обличчя ФБшниці.

У роті стало так сухо, що язик прилип до піднебіння.

— Тут горів не газ, — провадила далі жінка. — Парова завіса і герметизація загасили б його щонайбільше за десять секунд. Плюс три-п’ять — відгук системи. За п’ятнадцять секунд відсік не міг настільки вигоріти. Тому ви й запитували про окульт-прилади, що могли спричинити таку пожежу. Але їх не було.

О’Шонессі не відповіла, мовчки дивлячись на ФБшницю. Ця швабра могла б їй навіть сподобатися. Іноді такі, попри потерту (і від початку не блискучу) зовнішність, виявляються палкими коханками. До того ж Брідж ще не втратила смаку до марсіянок, в яких усе ще відчувалася якась екзотичність. Може, вона б навіть обміркувала це, якби не чортів біль, від якого вже нили зуби. Якби не рудяво-червона поволока, що поволі наповзала на очі. Якби не страх, що це кутасте обличчя з тонким дзьобиком-носом і блідими лискучими губами от-от перетвориться на обгорілий череп. Ні, до дідька все це. Зараз її потрібен не секс, а алкоголь.

— Тож чекаємо на звіт КБЖ? — на власний розсуд витлумачивши мовчання Брідж, запитала жінка.

— Як вас звати? — не до ладу відповіла запитанням на запитання О’Шеннессі. Вона могла (мала б, насправді) дізнатися про це через інтерфейс, але таке запитання серед силовиків вважалося чимось на кшталт виразу ввічливої поваги.

— Боген. Іва Боген, лейтенант.

— Я Брідж. Прізвище не називаю, бо ви язика зламаєте, намагаючись його вимовити, — її тон залишився невиразним і відстороненим, від чого жарт прозвучав дивно, навіть лячно. — Лейтенанте Боген, справа залишається під контролем СФБ. Принаймні, допоки я не підготую звіту, і його не побачить мій старший офіцер. Се має трапитися за кілька годин. А допоки робіть свою справу.

— Виходить… — втрутився було хлопець, але затнувся. Щоправда, вистачило його секунд на десять. — Ся справа принаймні привернула увагу СОІ, так?